намотаний, а третій у руках, і усе їм утирається, і пресмертельно п'яний, і командує, щоб ті, що на середній збіржі, та поштували горілкою і старого, і малого, І хто тут стоїть, і хто назустріч іде, і таки усякого, усякого; а хто не хоче пити, того лає на усю вулицю і на музику знай покрикує, щоб дужче грала; а дітей, що за ним так, як сарана, біжать, заставля танцьовати, а їм за те жменями медяничні і усякі горішки сиплеть, що у шовковому платку, повнісінький, на красній ленті на шиї почеплений.
От Ївга дивиться на таку кумедію і усе ближче просувається, щоб лучче надивитися, бо у селі такої мудрації не побачиш: на те і город, щоб дурням де було вередова-ти. От той чоловік, потішивши дітей, скомандував: «Марш, музика, дальш!» Музика рушила, а народ і Ївга за ними. Ідуть побіля хорошої хати, – вікно таке гарне, веселеньке; зараз той п'яний чоловік і кричить:
– Стойі Хазяїн сього вікна, що озьмеш, як я тобі його розіб'ю?
– Та я і цілкового не хочу; цур тобі, паняй дальш! – сказав хазяїн.
– Брешеш, сякий-такий сину! – та хряп по вікну, а вона брязь! і до одної шибки так і розлетілось. Хазяїн у крик, а чоловік вийняв красну бамажку, тикнув йому у руку і каже; – Знай, сякий-такий сину, що вольний чоловік гуля.
І що він там робив, так і здумати того не можна! їде збитенщик; він устав, та до нього, та за баклагу; а збитенщик і дає, бо вже зна, що буде. Отже він узяв, збитень вилив, музиці звелів грати, а сам пішов по тому збитневі гоцака вибивати. Порозхлюповав, позабризковав усіх, дав збитенщикові п'ять цілкових, поїхав дальш кумедії строїти.
Ївга, йдучи промеж народом, стала у людей розпитова-ти: що се таке воно є?
– Та се найомщик, – їй сказали, – найнявсь у некрути, так сьогодні гуляє, і що задумав, усе робить і за усе платить, бо взяв грошей багацько; завтра ж йому лоб забриють, так поспіша сьогодні нагулятись, щоб було чим волю спом'янути.
От найомщик став і звелів своєму сватові поїти дітей горілкою. Малі діти п'ють, – їм і пожалуй! Далі звів їх накулачки, а сам їх прицьковує. От Ївга усе до нього ближче, усе ближче, усе приглядається, усе придивляється, далі як крикне:
– Тимохо!… се мій брат!., що се ти робиш?
– Га?… хто… там… такий?… Та се Ївга, сестра моя. Де ти у гаспида узялася?… Якого чорта тут робиш?
– Ти що се з собою робиш? чи ти тямиш?
– Сьогодні тільки і тямлю, сьогодні мені воля на усе, а завтра, – «лєвой, правой, лєвой, правой!» – і став по вулиці маршировати, а сам хитається.
– Чи правда ж, Тимохо, що ти найнявся у некрути? – питала його Ївга, усе пристаючи і не відходячи від нього.
– Правда! Іду служить богу і государю у православне воїнство… вислужуся ахвицером… і прийду до вас…
– На кого ж ти батька покинув? Чи у своєму ти умі?
– Батька?., тепер можна покинути: гроші… його – поминай як звали: пішли по шиночкам та по молодичкам. З'їв Левка… своя воля! Вичистив батькову скриню, фіть-фіть! аж гуде! тепер у салдати. З'їв би і тебе… Ось вийди лучче за нашого писаря…
– Як то ти з'їв Левка? Що се ти кажеш?
– Розказати? не можна-бо. Підцюкнув… підвів. Спо-лать, Макущенко! Бравий козак Тимоха!
– Як же ти його підвів? Розкажи мені. – Сердешна думала у п'яного випитати, що і як там він підвів Левка, так-бо сват його, боячися, щоб сестра не відмовила його від найомства і щоб гроші його не пропали, скочив, повів його до дрожок, сіли і закричали: «Ступай на вольну!» От музика заграла Дербентського маршу, вдарили в бубни, поїхали, тільки пил їх покрив.
Народ посунувся у друге місце, а Ївга зосталася як опечена. Тяжко їй та важко стало, що одним один і який би то не був, та усе брат, покинув старого батька і йде у салдати! «Щось-то казав, що і батькову скриню вичистив… мабуть, зовсім обікрав та і втік від нього? Та що се він каже, що підвів Левка і що з'їв його? Тут би треба його випитати, так люди не дали з ним і слова сказати! Як би його зопинити та до батька відіслати? Так що ж бо? як і батька обібрав (а без мене йому своя воля) і у хазяїна багато грошей за найом забрав, бо бач, як гуляє? то чим ми будемо віддавати? Що на світі робити, не знаю! А що? піду до губернатора: він мені пораду дасть; він же подозволив, яка буде їй нужда, прямо прийти і йому сказати».
Шатнулася, мотнулася, справила своє діло і пішла до губернатора і, вже не боячись нічого, сміливо усе розказала, як бачила Тимоху і що він їй казав.
Зараз губернатор послав жандармів ськати Тимоху, а Ївзі звелів тутечка дожидати.
Часів черезо два везуть раба божого нарізаного так, що ледве тямить себе. Губернатор постановив Івгу за полотняну стіну і каже їй: «Слушай, што він будет говорить»; а його звелів увести до себе.
Тимоха як не п'яний був, а розчухав, що він перед великим лицем, став бодритися, випрямлятися, мов і справжній салдат, та як витягнеться, голову захилить, вона йому закрутиться, то він так і точиться.
Губернатор грізно на нього закричав:
– Зачим ти такой п'яний?
– З волею прощався, ваше прево… сходительство! Завтра вже не можна буде – завтра скажуть:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27