Політичні партії і політична боротьба. Специфічною рисою політичної структури Третьої республіки була багатопартійність. Вона була обумовлена складним характером1 суспільства, значним дрібнобуржуазним прошарком, напруженою політичною історією.
Більшість партій не мала твердо встановлених організаційних форм, постійного членства. Вони скоріше були тимчасовими об'єднаннями, парламентськими групами. Всіх їх можна розподілити на три групи:
1) монархічні партії. Це колишні легітимісти, орлеаністи, бонапартисти, які об'єдналися в єдину консервативну партію;
2) республіканські партії; До них належали ліві республіканці, ліві демократи, республікансько-демократична спілка. Дуже впливовою в цьому таборі була партія радикалів, яка остаточно оформилася в 1901 році;
3) соціалістична партія виникла 1879 року. Робітничий рух у цей час розколовся на декілька фракцій: посибілістів, бланкістів та ін.
В умовах загострення класових протиріч, суперництва між політичними партіями розгорнулася напружена боротьба між силами реакції і демократії. Свій прояв вона знайшла в спробах державного перевороту.
Першим намагався знищити республіку і відновити монархію президент Франції маршал Мак-Магон (командувач версальськими військами за часів Паризької Комуни). Але зроблена ним 1877 року спроба державного перевороту закінчилася повним провалом. Слідом за ним в 1889 році намагався захопити владу генерал Буланже. Однак він сам злякався і втік до Бельгії. І, нарешті, ще один наступ реакції на республіку відбувся під час так званої справи Дрейфуса, але і він закінчився поразкою.
Третя республіка вистояла, а монархісти остаточно втратили свій вплив. У 1884 році була прийнята конституційна поправка, згідно з якою «республіканська форма правління не може бути предметом перегляду».
248
Розвиток буржуазної дсрмсави до початку XXсто.Ііття
Розділ II
Глава IV НІМЕЧЧИНА
с
Л^Іб'сднання Німеччини через Прусську монархію. Буржуазна революція 1848 року в Німеччині зазнала поразки. Завдання, які стояли перед революцією, — соціально-економічне (ліквідація феодальних відносин) і політичне (об'єднання країни) не були вирішені. Об'єднання Німеччини залишалося невідкладним завданням. Політична роздробленість гальмувала подальший економічний розвиток. Вона була основою реакційних політичних режимів.
Різні соціальні групи боролися за об'єднання країни. В цьому були зацікавлені буржуазія, частина юнкерства, робітничий клас, селянство.
Вирішення такого загальнонімецького питання можливе було двома шляхами: революційним — через великонімецьку республіку, і реакційним — через об'єднання країни під владою одного із німецьких монархів за допомогою насильницьких, грабіжницьких воєн. І слід визнати, що об'єктивно обидва варіанти були можливими.
Серйозною спробою реалізувати революційний варіант була революція 1848 року. Однак утворити великонімецьку республіку не пощастило.
Але і після п.оразки революції 1848 року робітничий клас, був готовим до боротьби. Для перемоги була необхідна пролетарська партія. Саме в цей час виникає Німецький робітничий союз, але він не став бойовим авангардом. Керівником Союзу був Лассаль, який загинув на дуелі. Після нього партію очолив молодий енергійний Швейцер, який, як з'ясувалося, був зв'язаний з поліцією. Революційний шлях став неможливим.
Залишався реакційний варіант, а саме — об'єднання силою, під зверхністю наймогутнішої німецької держави.
Гегемоном серед німецьких держав спочатку вважалася Австрія. Але поступово на перше місце виходить Пруссія. У 1861 році королем Пруссії стає Вільгельм, який з метою посилення Пруссії вносить у ландтаг проект рішення про створення чотирьохсоттисячної армії. Ландтаг був проти цього, але Вільгельм витрачає необхідні суми без згоди ландтагу. В 1862 році він призначає міністром-президентом представника прусського юнкерства Отто фон Бісмарка, переконаного монархіста, прихильника рішучих дій.
249
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу_____
Бісмарк відразу перейшов у наступ. Він роз'яснював парламентській опозиції, що її «паперова конституція і парламентське голосування не варті мідного гроша», що він буде до кінця «боротися з лібералізмом» і не допустить «хазяйнування парламенту». Бісмарк розпускає палати, провадить військову реформу, значно збільшуючи чисельність армії. «Не промовами і не голосуванням вирішуються найважливіші питання часу, — казав Бісмарк, — а залізом і кров'ю».
Посилившись, Пруссія починає загарбницькі війни, боротьбу за насильницьке приєднання сусідніх держав. У 1861 році відбулася війна проти Данії, внаслідок якої в Данії були відібрані Шлезвіг і Голь-штинія. В 1866 році в битві при Садовій було розгромлено австрійську армію. Після цього Австрію виключили з Німецького союзу.
Перемога над своїм основним супротивником дозволила Пруссії створити об'єднання частини німецьких держав під власним керівництвом. У 1866 році було утворено Північнонімецький союз, що об'єднав двадцять одну німецьку державу, а 1867 року — прийнято Конституцію Союзу. Президентом Північнонімецького союзу Конституція визначила прусського короля. Він отримав всю повноту виконавчої влади, яку він доручав союзному канцлеру, що відповідав тільки перед президентом. Створювалися також дві падати: рейхстаг, який обирався населенням, і союзна рада з представників окремих держав. Так під гегемонією Пруссії було об'єднано частину Німеччини.
За межами утвореного Союзу залишалися південнонімецькі держави, їх приєднанню до Союзу заважалзФранція.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166