Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. В Єгипті такий договір укладався в присутності свідків. Імена свідків і ціна фіксувалися в особливому документі, де записувався і текст клятви, яка була проголошена при укладенні договору. В Індії при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали сорок сусідів. Якщо внаслідок «змагання» покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни.
Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання і т.ін. В Індії практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.
Старанну правову розробку отримав у країнах Стародавнього Сходу договір позики. Лихварі надавали позики під дуже високі відсотки — п'ятдесят-шістдесят, а іноді і вісімдесят. Несплата боржниками боргу призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. В Єгипті як забезпечення договору позики фігурував навіть заклад мумії батька, інших родичів та самого боржника. У Вавилоні Закони Хаммурапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, передати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то доводилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 Законів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло вбо віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на четвертий рік слід відпустити їх на волю». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він' є рабом боржника — належить відважити '/3 міни срібла, і, крім того,
Іержава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або засуху, то він звільнявся від сплати відсотків За цей рік. Подібні риси мав договір позики і в Китаї. Тут боржники також були вимушені віддавати в заставу кредиторам своїх синій. Такого заручника можна було використовувати на будь-яких роботах. Протягом певного часу (звичайно — трьох років) його дозволялося викупити, після закінчення цього строку він ставав рабом. Кредитор мав право усиновити такого боргового раба або оженити на своїй дочці.
Своєрідністю визначався договір позики в Індії. Розмір відсотків залежав від варни боржника: для брахмана він становив два відсотки на місяць, для кшатрія — три, для вайшії — чотири, для шудри — п'ять. Кредитору дозволялося в будь-який спосіб змусити боржника сплатити борг: хитрістю, насильством і т.д. Якщо боржник не мов змоги вчасно сплатити борг, наслідки залежали також від його варни. Боржник рівної або нижчої варни ніж кредитор повинен був відробити борг. Боржник вищої варни мав право сплачувати борг поступово.
На кінець рабовласницького періоду набирає поширення договір особистого найму. Наймані робітники починають використовувати,-ся в землеробстві, ремісництві, торгівлі. Поширеним у Китаї, Індії стає договір земельної оренди.
Шлюбно-сімейне право. Скрізь на Стародавньому Сході оформлюється велика патріархальна сім'я з владою її глави над усіма членами сім'ї.
Шлюбний договір укладали батьки молодих. Хоч форми шлюбу були різні, часто він^ув неприхованим продажем дівчини. Так, в Індії в деяких випадках наречений сплачував за дівчину гроші або давав її батькам бика та корову У Вавилоні наречений сплачував батькові дівчини особливу викупну плату — терхатум.
Своєрідною рисою сімейних відносин було багатоженство. В Індії старшинство дружини визначалось порядком варн, у Китаї головною дружиною вважалась перша дружина. У Вавилоні чоловік при наявності дружини мав право взяти собі ще наложницю.
В Індії та Китаї жінка безсуперечно підкорялася чоловікові. У Законах Ману відверто сказано про панування чоловіка над жінкою. Вважалося, що ні дівчина, ні літня жінка не мають права щось робити з власної волі навіть у своєму домі. У дитинстві жінка повинна
26
27'
Частина перша
Історія Оер.чаинІ і прана Стародавнього світу
Держава і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
підкорятися батькові, в молодості — своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жінки. Вавилонський шлюб засновувався на дещо інших засадах. Жінка у Вавилоні була шанованою і займала досить незалежне становище. Придане залишалось її власністю, вона розпоряджалася подарунка-' ми чоловіка і після його смерті могла ці подарунки продати, подарувати, залишити дітям. Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати та.орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займала підпорядковане становище. Певну майнову самостійність мала заміжня жінка і в Єї ипті.
Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. В Індії вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від • свого чоловіка. Однак, «якщо дружина не родить дітей, — стверджували Закони Ману, — можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо — негайно».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166