Лафолетт створює фермерсько-робітничу партію. У 1924 році вона стала основою третьої національної партії — Конференції прогресивних політичних дій. Прогресивна партія взяла участь у президентській виборчій компанії 1924 року зі своїм кандидатом — Лафолеттом. Однак перемогли на виборах республіканці, які отримали 382 вибірники. Демократична партія забезпечила голоси 136 вибірників, Лафолетт отримав голоси лише тринадцяти вибірників.
Отже, двопартійна система вистояла. Спроба утворення третьої масової партії не вдалася. Прогресивна партія розпалася після поразки Лафолетта.
Після Другої світової війни знову виникла ідея створення третьої — прогресивної — партії. Одним із ініціаторів був відомий американський співак Поль Робсон. Але і ця спроба не мала успіху.
311
т
Частина четверта
Історія дерзісаач і прача __ __ Новітнього часу
Підсумки президентських виборів 1992 року
Кандидат Процент виборців Кількість вибірників Штати, в яких переміг кандидат
Б. КЛІНТОН •
(демократ) 43,3 % 370 32
Дж. БУШ
(республіканець) 38,4%. 168 18
Р. ПЕРО
(незалежний 18,3% 0 0
кандидат)
- - -?1%.-^й«;с^? •^•я*83й8?>к.*:&? Лї&ЖЇЖ* у'?** 100% 538 50
Тому мільйонер з Техасу Р. Перо, виставивши свою кандидатуру на посаду президента на виборах 1992 року, не мав бажання утворювати третю партію, а вступив у боротьбу як незалежний кандидат. Однак він теж не здобув перемогу. Двопартійна система — демократи і республіканці — виявилася сильнішою.
Підйом робітничого руху після Першої світової війни підштовхнув ліве крило соціалістичної партії до створення комуністичної партії. Розбіжності відносно способу її організації призвели в 1919 році до того, що в США одночасно виникли дві комуністичні партії: ю> муністична партія США на чолі з Ч. Рутенбергом і комуністична робітнича партія на чолі з Д. Рідом. Кількість членів в обох партіях була майже рівною, однакові були програми, обидві партії вступили до Комінтерну. І тому в 1921 році Виконком Комінтерну об'єднав їх в єдину комуністичну партію Сполучених Штатів.
Компартія США вела активну роботу, але залишалась нечисленною. Так, у 1933 році кількість членів компартії налічувала лише 17 тисяч, а надалі зросла до 40 тисяч. У 1944 році компартія США прийняла рішення про саморозпуск, але вже в 1945 році була відновлена. Сьогодні компартія не відіграє серйозної ролі в політичному житті США.
Ще однією політичною силою у Сполучених Штатах Америки в XX столітті були фашистські організації. У 20-х роках виникає ціла низка таких об'єднань, як Лицарі Колумба, Стальний шолом, Ліга друзів нової Німеччини, які базувалися на чисто фашистській ідеології, їм давали гроші монополії, допомагали німецькі нацисти. На початок 30-х років кількість таких організацій досягає семисот п'ятдесяти.
У 1934 році в США була зроблена спроба фашистського перевороту. Кандидатом у диктатори став начальник генерального штабу
312
Розвиток буржуачнаї держави в XX столітті
\
американської армії генерал Макартур. Змова була розкрита, але ніхто з її учасників не буп покараний.
Збереглися фашистські організації і після закінчення Другої світової війни. Прикладом може бути товариство Джона Берча, яке створив президент кондитерської асоціації Р.'Уелч. Існує профашистська організація мінітменів. Колишній льотчик ВМС США Дж. Рокуел створив американську нацистську партію з усіма фашистськими атрибутами.
§ 2. Основні зміни в державному ладі США
У Сполучених Штатах досі діє Конституція 1787 року, заснована на принципі розподілу влади. Двопалатний конгрес, який втілює в собі законодавчу владу, президент — глава держави і глава уряду, Верховний суд — такі основні гілки державної влади США.
Сполучені Штати зуміли створити досить демократичну державну структуру, яка дозволяє уникати серйозних потрясінь. Тому конституційна державна структура США демонструє унікальну історичну наступність, здатність утримувати певну політичну сталість у ви-сокорозвинутій наддержаві. Однак, і в цій структурі відбувалися деякі зміни в XX столітті.
Як і раніше, державний устрій США базувався на принципах федералізму. В умовах жорсткого конституційного розмежування компетенції Союзу і суб'єктів американської федерації — штатів — боротьба тенденцій централізму і децентралізації була постійним явищем.
Штати становлять автономні одиниці, їхня кількість зросла до п'ятдесяти. Кожен штат має свою конституцію, яка закріплює республіканську форму правління, а також свій адміністративний апарат управління. Законодавчі збори, за винятком одного штату, двопалатні. Так само, як у федеральному конгресі, значну роль в їх роботі відіграють комітети. Виконавчу владу, відповідно до Конституції, очолює губернатор, який обирається на два-чотири роки. В його віданні знаходяться національна гвардія і поліція. Законодавчі збори мають можливість розпочати процедуру імпічменту стосовно губернатора.
Однак у XX столітті централізація державної влади привела до помітного розширення повноважень федеральних органів. Значно допоміг посиленню ролі конгресу Верховний суд США. Відповідно до його доктрини «корпоративного федералізму» було розширено пра-
313
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
во конгресу США регулювати торгівлю між штатами. Причому в поняття «торгівлі» почали включатися всі аспекти економічного життя Америки: видобуток корисних копалин, функціонування промислових підприємств, встановлення заробітної плати тощо.
Одночасно посилювався контроль з боку федеральної адміністрації над адміністративною діяльністю штатів за рахунок їх фінансової залежності від центру.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166