Відповідно до закону 1926 року глава уряду отримав право видавати «у виняткових випадках» постанови, які мали силу закону.
Фашисти докорінно перебудували роботу парламенту. За виборчим законом 1923 року Італія оголошувалася єдиним виборчим округом. Партія, яка збирала відносну більшість голосів виборців, отримувала дві третини місць у парламенті. З 1928 року кандидати в депутати стали висуватися фашистськими профспілками, а з них Велика фашистська рада відбирала чотириста чоловік. У 1939 році замість палати депутатів була створена палата фашій (фашистських організацій) і корпорацій, усі шістсот п'ятдесят членів якої призначалися Муссоліні. Разом з сенатом, члени якого призначалися королем, нова палата повинна була «співробітничати з урядом у виданні законів». Виняткові закони 1926-1927 років «Про захист держави» заборонили всі політичні партії, окрім фашистської. Були розпушені ворожі фашизму організації, закривалися опозиційні газети. В Італії встановлюється відверта терористична фашистська диктатура.
Побудова Національної фашистської партії Італії
Секретарі Колегіальні органи
[ Велика рада фашизму
ДУЧЕ
Г __ Генеральний секретар ^----| Національна директорія | Г Адміністративний секретар |—•[ Національна рада__ І
Провінційна директорія ]| Директорія І
Федеральний секретар
[Секретар фашистського союзу (фашії)
Вирішальну роль у державному механізмі відігравала фашистська партія, яка перетворилася на суворо централізований державний орган. При цьому відбувалося зрощування партійного і державного апаратів. Так, статут фашистської партії затверджував своїм указам король. На чолі партії стояв дуче (вождь) — Муссоліні, який одночасно був і главою уряду — прем'єр-міністром.
Окремі ланки партійного апарату очолювали секретарі. При кожному з них був створений колегіальний орган з дорадчими функціями. Усі органи партії не обиралися, а призначалися зверху.
Велика увага приділялася репресивному апарату. Основну функцію придушення політичних супротивників виконувала політична поліція (ОВРА) - Організація охорони від антифашистських злочинів. Подібне завдання виконувала і Особлива служба політичних розслідувань. Ще в 1923 році була організована добровольча воєнізована міліція громадської безпеки, начальником якої був сам Муссоліні.
Подібну роль захисту фашистського режиму відігравала і судова система. Нижчою судовою інстанцією був одноосібний суддя-пре-тор, який одночасно був у справах, які розглядав, і прокурором і слідчим. Окружні суди (трибунали) були другою інстанцією щодо суду претора. Вони розглядали справи у складі трьох суддів без участі присяжних засідателів. Розгляд справ про злочини, за які могли бути призначені кара на смерть або каторжні роботи, відбувався в судах за участю «асесорів». Існували також апеляційні суди і касаційний суд.
Для розгляду справ про політичні злочини був створений Трибунал захисту держави. Його склад на чолі з головою призначався Муссоліні. Майже єдиним покаранням тут була кара на смерть.
368
369
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
У 1926 році був виданий Кодекс поліції безпеки, який надав поліції безпеки необмежені повноваження в боротьбі з небажаними фашизму особами. У 1931 році з'явився Кримінальний кодекс. Він передбачав покарання у вигляді кари на смерть, довічної каторги, ув'язнення у виправному домі на строк до тридцяти років. Поряд з кримінальними покараннями Кодекс вводив «адміністративні заходи безпеки» щодо «соціальне небезпечних» осіб.
Особливе значення в механізмі фашистської держави мала так звана корпоративна система, яка повинна була, як вважали фашисти, встановити «класовий мир».
Третього квітня 1926 року був виданий закон Про правову організацію колективних трудових відносин. Робітничі профспілки розпускалися. У основних галузях виробництва були утворені робітничі і підприємницькі синдикати. Статути синдикатів затверджувалися королівським декретом, а їх посадові особи призначалися урядовими органами. Синдикати об'єднувалися в корпорації, де утворювалися Ради корпорацій, члени яких затверджувалися Муссоліні.
Основні принципи «корпоративної системи» проголошувалися в Хартії праці, яка була прийнята в 1927 році Великою радою фашизму. Хартія розширювала державне втручання у сферу трудових відносин. Корпорації визнавалися державними органами і діставали право видавати обов'язкові для синдикатів постанови. Страйки і локаути заборонялися, трудові конфлікти вирішували спеціальні комітети.
У 1926 році було створене міністерство корпорацій, а в 1930 році з'являється Національна рада корпорацій — дорадчий орган при уряді. У середині 30-х років у різних галузях промисловості діяло двадцять дві корпорації, а Національна рада корпорацій стала органом, який керував економікою країни.
Велике значення для фашистського режиму мало співробітництво з Католицькою Церквою. У 1929 році був підписаний Латерансь-кий пакт - погодження між фашистським урядом і Ватиканом про офіційне примирення. Ця угода дозволяла фашистському режимові використовувати авторитет Католицької Церкви для підтримки режиму як всередині країни, так і за кордоном.
Агресія була основним напрямком зовнішньої політики фашистського уряду. У 1936 році фашисти загарбали Абіссінію, у 1939 році окупували Албанію. У 1940 році італійські війська вторгаються в Грецію. У червні 1940 року Італія оголошує війну Англії і Франції, а потім бере активну участь у нападі гітлерівських військ на Радянський Союз.
370
Розвиток бурзісуазної держави Ч в XX столітті \
Розділ 1
§ 3.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166