Принцепс має вищу військову владу — «імперіум», а також одночасно є консулом, цензором, народним трибуном, великим понтифіком, носить титул Августа : «батька вітчизни». У нього є право оголошувати війну і підписувати мир та міжнародні угоди, право вищого кримінального і цивільного суду. Основною опорою, джерелом його могутності і авторитету
стає військо.
Постанови принцепса набувають вищої юридичної сили. В цей час стверджується: «Що вирішив принцепс, то має силу закону». Складовими частинами системи управління принцепса стає «рада друзів», яка згодом перетворюється на постійний орган — консиліум, до якого вво-
54
55
Частина перша
/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу
Держава і право античного світу
\
Розділ II
дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.
Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.
У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.
Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Державний лад Риму в період імперії (домінат)
ІМПЕРАТОР
Домінує
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники. Італія тепер остаточно втратила своє привілейоване становище.
Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і
56
57
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166