Коли
все готове, впускає півня і стежить, що він буде робити:
якщо нап'ється води — чоловік буде п'яницею, клюне
пшениці — господарем, гляне в люстерко — паничем і
ледарем.

Господиня запрошує всіх до святкової вечері,
під час якої першими до столу подають вареники з
капустою, бо ж піст. Всі пригощаються.
Ігри, танці, розваги
Верховоди запрошують всіх до гри «Просо». Вибира-
ють хазяїна, який стає збоку. Всі, взявшись за руки,
утворюють ряд. Хазяїн з палицею підходить до крайньої
дівчини у ряду і говорить:
— Дівко, дівко, наймись до мене просо жати!
— А яке воно?
— Отаке! (показує вище голови).
— Не дістану.
— А отаке? (показує нижче коліна),
— Не нагнуся.
— А заміж хочеш?
— Хоч зараз!
З цими словами вона кидає руки своєї сусідки і
біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця,
хазяїн переслідує її ударами. З такими ж словами він
звертається до кожної за порядком. Потім інший стає
хазяїном.
Гра «Панас».
Обирають «Панаса». Зав'язують йому очі, виво-
дять на середину:
— Панасе, Панасе, на чому стоїш?
— На камені.
— Що продаєш?
— Квас.
— Лови курей, а не нас. (Кого спіймає, той стає
«Панасом»).
Юнаки та дівчата співають, танцюють. Потім дяку-
ють господарям за гостинність, прощаються і розхо-
дяться.
— Погуляли, повеселилися вдосталь. Час додому.
— Дякуємо вам, пані-матко, за Калиту, за смачну,
вечерю.
— Будьте здорові!
— Хай вам Бог помагає!
ЛІТЕРАТУРА:
Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.— Т. 1.— К., 1991; Ко*
бальчинська Романа. Золотії ключі.— К., 1993; Летіла сорока по
зеленім гаю. Дитячі та молодіжні українські народні ігри.— К.,
155
1990; Мицик Вадим. Свята сонячного циклу.— К., 1991; Скуратівсь-
кий Василь. Місяцелік: Український народний календар.— К., 1993}
Погостини.— К., 1990; Українська минувшина.— К., 1993.
Г. К. ДМИТРЕНК.О.
ВЕСІЛЛЯ: ДАРИЗНА
(Розподіл короваю, дарування)
Мета: Збагатити знання учнів про обрядові пісні —
духовну основу життя українського народу. Виховувати
глибокі почуття любові до пісні, дотепного українського
слова, рідного краю, батьків, свого роду. Сприяти роз-
виткові творчих здібностей учнів і бажання берегти
свою національну культуру, красу і неповторність ве-
сільного обряду, примножувати родинні традиції.
Ведуча. Віддавна весілля — офіційна форма громад-
ського скріплення шлюбу — являло визначну подію не
тільки в житті молодої родини, але й села в цілому.
Особливо урочистим дійством був розподіл короваю і
обдарування молодих.
Весільні побажання молодим були переважно на-
путнього й жартівливого характеру: зичили подружньої
вірності, злагоди, продовження роду людського.
Замість сучасного мовчазного вручення конвертів з
грішми, що знецінює духовний зміст дарунка, на тради-
ційному весіллі лунали щирі пісенні і словесні побажан-
ня, звернені до молодих батьків.
Дійові особи: молодий, молода, батько, мати, брат,
сестра, староста (дружко), розпорядник.
Весільний поїзд: дівчата-дружки, дружби, бояри,
свашки, світилки...
За столом сидять весільні гості. Співають:
Схилилася вишня, (2)
Як матінка вийшла,
Просить нас до хати
Короваю брати.
Старший дружко вносить коровай. Дружко, одчинив-
шії двері, каже:
156
— Панове старости, благословіть коровай унести!
Старости:
— Бог благословить!
Співають:
Ой глянь на поріг, діво, (2)
Та несуть твоє діло:
Коровай з шишками,
Розлука з дружками.
<0й розлука мені з вами,
як із рідними сестрами».
Дружко питає дозволу:
— Панове-старости, благословіть коровай на стіл
поставити!
Староста: — Бог благословить!
Дружко: — Панове старости, дозвольте коровай
розрізати і на мир роздати!
Староста: — Дозволяємо!
Дружко, з благословення старости прочитавши «От-
че наш» і знявши з короваю рушники, один бере собі,
а другий піддружкові, перев'язавшись через плече, розрі-
зає цей коровай на частини. При краянні короваю друж-
ко і всі гості мають весь час співати, як і при випічці
його,— щоб коровай не втратив своєї магічної сили.
Староста:
Співають:
Розбирайся, короваю,
З зеленого розмаю,
З червоної калини,
З зеленого барвінку.
На чисту тарілку.
Староста прибрався, (2)
Рушником підперезався, (2)
До короваю взявся.
Ой у гору, гору до бору
Рубайте сосну до столу,
Рубайте сосну до тріски,
Діліте коровай і шишки.
Світи, боже, з раю к нашому короваю,
Щоб було виднесенько краяти рівнесенько,
Щоб було видніше краяти ще й рівніше.
157
Дрібно, дружбонько, дрібно,
Щоб було усім рівно.
Як пшениця при долині,
Щоб було усій родині.
(2)
Підошви не крайте, (2)
Музиці віддайте,
Бо музика добре грає,
Короваю дожидає.
Наш дружко прибрався, (2)
Сім днів не вмивався,
Перевеслом підперезався,
До короваю взявся.
Дружко коровай крає, (2)
Семеро дітей має,
Ховає в кишеню — Дітям на вечерю.
Дружко пелехатий
Бігає кругом хати
З великою ломакою
За сірою собакою.
(2)
Найбільшу шишку з грошима віддають молодим.
Дружко: — 3 роси і з води вам щастя, здоров'я, ві-
ку довгого, розуму доброго, долі щасливої! Живіть так,
щоб вас люди шанувалиі
Дружко: — Десь тут є у нашої молодої рідні тато
й мама! Просять молодий і молода на цей дар!
Співають:
Ой розступися, чужина,
Нехай приступить родина:
Нехай батько частує,
Щастям, здоров'ям дарує:
Ой із долею із щасливою
Із доброю годиною.
Дружко:
Слухайте, люди,
Що батько дарувать будеї
Чи бичка, чи телицю,
Чи грошей копицю,
158
Співають:
Не даруй мене ані волами,
Ні тими коровами,
А даруй мене щастям-здоров'ям,
Доброю долечкою.
Батько дочку частує, (2)
Щастя й долю дарує:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68