* * *
Євка зайшла на пошту. Вона хотіла було відіслати Дані телеграму, але ніяк не могла придумати цивільної версії їх дурнуватих таємних імен. І тому купила конверта. З марками. Б і Д. По Україні. З п’ятизначним індексом бридкого індустріального міста, де, як гадала Євка, дихає, сцить, їсть надворі шаверму, дивиться старі фільми по кінотеатрах, курить гашиш і читає Юнга Даня. "Чорти б тебе вхопили, коханий…" — Євка відірвала шматок від паперу з записом свого сну.
…І з’явиться з темряви гігантська моделька машинки за 180 грн, чи ще, чого доброго, гола лялька "Золушка" моєї сестри?…
Євка розписала клаптик найпохабнішими зізнаннями в коханні і погрозами настання клімаксу, якщо він, сучий син, не з’явиться. "Ти найкраща шмата цього світу. Амінь", — закінчила вона і повільно стала запихати у конверт гроші, фотографію немитих після них із Данею чашок, пляму крові з місячних на доказ невідомо чого (просто кров на бинтах видалась їй схожою на борщ на снігу — колись вони жили в горах у будиночку, перед ганком якого котромусь їх попереднику стало зле буряковим борщем. Певно, то була квасівка, бо пора була Різдвяна).
Все. Синя скринька. Бувай, Данечко.
Cause this is free love
Євка витягла з сумки пожмаканий листок, котрий щойно побував донором Даниному листові. Це зовсім не запис сну. І зовсім не лист 82-річній жінці у Францію. Напряжний лист тоді Євці не вдався, бо…
Бо:
В тунелі метро таки був сильний запах лялькового волосся. Так, ніби береш ляльчину голову і нюхаєш її дірявий гумовий скальп із рівними рядами синтетичної парості.
— Ти нюхав лялькам голови? — питаю я у Даника.
— Ні… — дивіується Даник втраченому дитинству. А я ще напруженіше вдивляюся в тунель і щосили тягну ніздрями брехливо-перукарський запах. Ану ж-бо дивись… — кінець історії був запханий в конверт. Його читатиме Даня. Або, якщо Даня помер, перша-ліпша сволота, що не полінується роздерти конверта з марками Б і Д.
Євка йшла далі вулицею. Погода стояла не по-лютневому нешмарката, тому навіть чаю (вічного зеленого чаю!) не дуже хотілося.
Понакривані тарілочками горнятка. Хвилю назад вони давали невисокий звук. Звук у темряві, доки я несла у них до спальні чай. То був найпрекрасніший діалог у нашій грі спокою.
— Я зробила чай. Он він, зліва на тумбочці.
Ти треш обличчя і мовчки дивишся на мене. Ти сидиш на тому ж ліжку, де я лежу.
— Дякую, Сонце.
На тобі чорні теплі шкарпетки…
— Пий!
… і жовта, з двома дірочками, футболка. На мені чорні шкарпетки.
— М? — (ти щось прошепотів)…
…і вечірня сукня.
Ти ліг головою до моїх шкарпетів і сказав, на них дивлячись:
— Сьогодні день траурних ніг. — Ти чомусь не хтів пити чай, тільки щось незрозуміле шепотів собі у дзеркало.
Я по черзі кладу голову на тверде (папка з паперами на пружинах стертого матрацу) і м’яке (простирадло в клітинку, зібгане на понищеній м’якості чужого матрацу).
Твоя голова лежить на моїх сідницях. Ти начебто спокійний, але раптом починаєш принюхуватись, заважаєш мені писати. Ти нюхаєш і нюхаєш, залізаючи мені під руки і під шию, мені лоскотно…
Я втомилась.
I`m tired.
I am tired.
Я закапую очі візином. Наркотикам — ні. Але стало легше. Нанюхавши щось цікаве, ти починаєш підкоп під мої статеві органи. Успіх не приголомшує: матрац хоч і убитий, та все ж не розсипчастий. Я пишу муру. НЕХОЧУПИСАТИ. — Останнє нашкрябано лівою. Євка отак була одного разу вирішила писати геть усе, що зринає в вечірніх мізках. Просто так наче фотографувалось життя. Наче цьому шмату дня, як потрібному мерцю, поклали пам’ятник, тоді як інших просто поховали і деколи згадуватимуть за простибіг.
Пізніше Євка вирішила розмножити на ксероксі цей листок дня. Однаково фраза про візин і втому універсальна. Світ смердів, і Євка з того реготала. Даня жив лише на листах без зворотку. Він був занадто легким, щоб присилати відповіді. Він був лише пунктом В. Повернення в пункт А в Євчиній задачі не передбачалось. Її тішила безсюжетність і лесбійські сни. Її лякали нічні крики під вікнами і лесбійські сни. Вона ненавиділа жінок і дітей, бо сама була жінкою і дитиною водночас. Нероблена робота муляла між ногами і під грудями, температура ненависті сягала подвійної норми.
Який, до сраки, звіт “по практиці”! Євці ламало руки і нудило — вертольоти (це слово їх і не снилося б написати) літали й літали, ніяк не бажаючи зупинитися. Ще б пак — вирішити спробувати ледь не всю можливу наркоту за один вечір. А чом би й ні: “Я вже достатньо свідома, мені не 16, просто отруюсь разок і спостерігатиму всі наявні процеси в організмі… Як же можна виступати проти наркотиків, навіть не спробувавши їх дію?” Вінт не погріб. Людської дискотеки у місті Д. не виявилось. Здавалося, що вони впятьох (після вінта, маріхуани і чорт зна скількох пляшок пива) десь із тиждень валанцаються нічними вулицями під крижаним вітром чомусь південного міста. “Давайте візьмемо ще шмалі і підемо в сауну!” — запропонувала Євка. Ексгібіціонізм брав усе до рук.
… Банани астудітє і пасиптє сахарнай пудрай, — облизувалась тьотька по радіо…
“А що, давайте… І так уже кругом пізно… Дискотека — гівно, якого хєра в суботу “Плотина” не працює?…”
Ну, а потім ще пробували поїхати в сусідній обласний центр, потім — до моря і назад, ще пізніше — на ще якусь дискотеку, а в результаті пішли забирати пяного друга з гральних автоматів. Друг Драгер зірвав джек пот і з автоматів забиратись не хотів. Всі впятьох його довго увіщували і гладили по голові. Драгер поривався всіх убити, але сказав, що любить Євку і таки пішов додому. Правда, його похід супроводжувався віддиранням Драгера від кожних наступних автоматів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22