Вони всі хором запевнятимуть, що нормальніші від лікаря, а потім намалюють тобі портрет Джорджа Буша в ванній і запхають тишком-нишком тобі до кишені рюкзака. І тоді вже ти, знайшовши те мальовидло, вирішиш, що з головою в тебе шота не в парядє…
Нона знає, вона в медакадаемії вчиться. І ще десь — вона в них наймудріша. І наймолодша. Тому повсякчас дуже активно світить і проявляє свій розум, знання і безкомпромісну позицію, що часами не хіло дратує Кату.
— То гаразд, — Ката підводиться з канапи, — піду тоді спитаю в Бога, чи реально кохатися з Олегом Скрипкою.
Бог за посередністю книжки заспокоїв її, що реально. А чом би й ні — Скрипка, одна з небагатьох вітчизняних паблік персонів, котру нічим було не обділено і на котру би в Кати всьо стояло, виглядав доволі життєствердно. А питання, що його Ката поставила через книжку (власне, то був Камю на 89-ій сторінці, що сказав «так воно і було насправді») мучило її ще з 15-річного віку, коли вона вперше трапила на концерт ВВ. То якось збило її життя з попсової колії «я нєформалка, що носить водночас пацифік, значок анархістів і бандану, а слухає однаково ВВ й Сашка Пономарьова, бо його мама любить і каже, що пісні у нього з сенсом» на більш-менш свідому. А згодом той вибір закостенів, ніжний інфантильний вік «боротьби з жорстоким світом і смерті в ньому» подерся і зліз, і прийшла ота сама нормальність, якою час від часу нудилася Ката. Хоча інші би нею пишалися.
— Пінґвінам-ґеям дозволили жити разом! — кидає радісно Нона.
— О, і ти про пінгвінів. Це якийсь знак, — зітхає Ката.
— Тут про німецький зоопарк, — Нона заповзято копирсається в Інтернеті.
— Угу, мені Катруся казала… Там привезли шістьох пінгвінів, п'ять самців і одну самицю. Так?
— Угу. І самці, яким не дісталася мадмуазель — що ж робити пацанам? — почали жити разом. Бідні. Камінчики собі находили і їх висиджували замість яєць.
— Це ж чого бідні? — не розуміє Ката. А раптом вони не бачать там різниці — пінгвін він чи пінгвінка? Що, як вони всі на одне лице?
— Урроди! — вставляє Нона.
— Не, не уроди. Просто їм все одно. Унісекс вони. Мені теж, практично, все одно, хоча, в кінці кінців, стрілка орієнтації хилиться в бік мучачіків. Може, тому, що вони…
— Що вони? Поліфункціональні?
— Ай… — Каті раптом набридає розвивати свою думку. Вона якось так лізла-лізла і злізла на ніц. А Нона поміж тим продовжує переповідати пінґвінячу новину:
— Тоді адміністрація зоопарку перелякалася, що пінгвіни не будуть розмножуватися…
— От ідіоти — вони що, не бачили, кого купляли? Чи думали, що з каміння пінгвіни вилуплюються?
— …і завезли їм іще чотирьох самиць. А пінґвіни-гоміки їх тупо проігнорували.
— Мачо-мени недороблені…
— Та навпаки. А тоді ще й ґей— і лесбійські ком'юніті Німеччини почали розводити хай навколо того інциденту: адміністрація, мовляв, здійснює сексуальні репресії щодо пінгвінів!
— Бу-га-га! — Ката уявляє собі, як зо два десятки тьотьок і дядьок бігають навколо пінґвінської клітки з прапорами Rainbow і верещать яке-небудь дурнувате гасло. Чомусь спадає на думку «Libertе, еgalitе, fraternite!!!!!» Ну, просто Катка не любить французів.
— I тоді директорка зоопарку махнула рукою і сказала: «А! Хай живуть, як собі хочуть!» Так би наша мама про нас сказала, правда, Кат?
— Дурний тебе піп хрестив! Чого би вона про нас таке казала?! Ми що — живемо подружнім життям?
— Фу, сама ти дура!
— Хоча, напевно, живемо. Хто би мене ще так пиляв систематично?
Нона ображається і надувається. Відвертається від монітора. Либонь, згадує, що працює вона за клятим Windows-ом, а Місrsoft — це зло, а зло — це глобалізація. Чи навпаки. Ката зітхає і думає, що про зло брендів і монополій з їх надприбутками заговорювати взагалі не варто — Нона образиться кревно. Тим паче, Ката-опозиціоністка завше хоче наголосити на протилежному. В даному випадку, на позитивних сторонах глобалізації — типу, на всесвітньому володінні англійською мовою. Це ж вам не хухри-мухри. І не цацкі-пєцкі вже й подавно.
— Пам'ятаєш про цей прикол — зобразити день у брендах? — розбавляє обстанову Ката. (Принаймні, пробує).
— Ага. Жах! — Нона ненавидить бренди й особливо рекламістів, котрі ті бренди проштовхують у мозок аморфного людського наїву. її настільна книжка — NO LOGO Наомі Кляйн.
— Мій би день (бляха-муха, реально треба жити в лісі, щоби не заляпатися брендовим гріхом! Хай здохне Procter Gamble!!! Сука, навіть блядський Word має у своєму словнику це словосполучення. В той час як слова «блядський» він не має. Навіть «курвлячий» не має, і «лярвуватий» і «шльондрівський». Тьху!) виглядав десь так:
Siemens mobile
Aquafresh
Nivea
Electrolux
Danone
Electrolux
Paulig
Tefal (нє, до сраки тєфаль, яйця «Сонечко щось зранку не лізуть)
Samsung
Windows XP
Word
Internet
Explorer
Siemens Mobile
Benetton
Adidas (буеее! Дитяча рабська праця!!!)
Celio
Diesel
Converse
Appearance «Мейнстрімна псевдо контр-культурна дура»
Swatch
Mercedes
Siemens Mobile (вдягаюся я падлюче довго й нудно, рухаючись зі швидкістю асфальтового катка чи балерини-героїнщиці. Ясен пень, запізнююся, тому уроди й передзвонюють)
Masaki Matsushima
Siemens Mobile (задрали!!!)
Чернігівське Біле
Warsteiner (коли нема див. вище)
Mercedes
Durex
…
Mercedes
Dove
Aquafresh
Folio (ну, бляха, люблю я почитати в ліжку, не завжди ж після сексу просто спати — інколи ще й додому після нього їхати, а перед тим для заспокоєння не хіло втиснути в себе сторіночок 12 «Ье Миг»)
Mercedes
Inter Spar (їдло насущне дай же нам днесь)
Mercedes
…
(секс вдома — тоже річ приємна. Тільки інколи вже спати хочеться).
Siemens Mobile,
Samsung
І ще купа всіх електронних бебехів:
ВСІМ НАДОБРАНІЧ, BCI SWITCH OFF!!!
— Фу, який тупий у мене день… — із сумом оголошую я Ноні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55