покотилися вздовж перебірки під стальним дощем падаючих інструментів та запасних частин. Ромейко скрикнув від болю – щось попало в нього. Горєлова вдарило зразу в груди і в голову, захопило дух, перед очима в тумані закрутилися, як каруселі, червоні лампочки, що спалахнули на щиті. «Аварія… дюзи…» промайнуло у нього в голові. В наступний момент, зірвавшись на ноги, він хоч і вдарився плечем та головою об перебірку, але неясна радісна думка заглушила біль: «Задній хід… Центральний пост працює,.. Управління діє…» Відчайдушним зусиллям волі він випростався на підлозі, що вирівнялася. «Світло!..» Світло!..» Десь тут поблизу була шафка з автономними акумуляторами. У тьмяному червонуватому сутінку Горєлов зробив два кроки, простяг руку і зразу намацав шафку. Лампи спалахнули. З підлоги підводився Ромейко – маленький, блідий, з безсило повислою лівою рукою. Глянувши на розгублене обличчя Ромейка, Горєлов раптов відчув приплив несподіваної енергії та відваги.
– Маску й рукавиці! – голосно крикнув він.
Від різкої команди Горєлова Ромейко здригнувся, випростався й мовчки оглянувся. Зірвавши правою рукою з перебірки біля себе газову маску з прив'язаними до неї на довгих шнурах жаронепроникними рукавицями, він простягнув їх Горєлову. Горєлов схопив маску, підніс до обличчя, намагаючись натягнути на себе, як раптом камеру наповнив знайомий владний голос:
– Слухати команду! Всі по місцях! Включити струм автономної мережі! Електрикам дати струм носовій гарматі! Механікам – полагодити ходові дюзи номер дванадцять і сімнадцять. Спокій! Підводний човен не пошкоджений! Сигнальна сітка й сітка управління справні!
Застигши на місці, Горєлов і Ромейко жадібно вслухалися в цей голос, у ці слова, що повертали стривоженим серцям людей спокійну впевненість.
– Живемо, Ромейко! – весело крикнув Горєлов, витираючи рукавом кров з обличчя. – Заспокойтесь – ідіть за мною! Будете погано себе почувати – зараз з'явиться Козирєв, змінить вас. Скажіть йому, щоб подав мені труби номер дванадцять і сімнадцять. Все в порядку! – сміючись закінчив він.
Він натягнув маску, захопив відкладені інструменти та матеріали і натиснув кнопку е задній перебірці. Двері відсунулися вбік. Горєлов нахилився і ступив у відкритий чорний отвір. Двері за ним зараз же засунулись. В непроглядній пітьмі Горєлов намацав біля дверей шафку автономного освітлення і включив світло. Довга, склеписта, звужена в напрямі до корми камера була наповнена густим сплетінням тонких гарячих труб, якими направлялися гази з балонів до дюз. Звиваючись, як вуж, в нестерпній жарі, Горєлов пробирався до труби номер дванадцять. Він швидко натягнув рукавиці, знайшов трубу, відшукав на ній тріщину, утворену від стрясіння підводного човна, і з веселим завзяттям взявся до роботи… Прослизнувши назад, вставив у шафку з акумуляторами вилки від електроінструментів. За допомогою їх відгвинтив один кінець труби, потім другий і, підхопивши відпалу трубу, штовхнув її по підлозі до вхідних дверей. Якраз у цей момент двері розчинилися, показалася кремезна постать Козирєва в масці. Козирєв мовчки подав Горєлову нову трубу, яку той почав відразу ж установлювати замість пошкодженої.
Через десять хвилин з камери балонів, стоячи перед мікрофоном, прикріпленим до перебірки, і витираючи з обличчя піт, кіптяву й кров, Горєлов доповідав:
– Товаришу командир! Дюзи номер дванадцять і сімнадцять полагоджені й готові до роботи!
– Що? Вже?! – почувся здивований голос капітана. – Що довелося лагодити?
– Замінені дві пари пошкоджених труб новими, полагоджені клапани автоматичного розподільника.
– Прекрасно, товаришу військінженер!.. Висловлюю вам подяку за швидку й чітку роботу в аварійних умовах…

***

Марат мчав по коридору, в кожному відсіку доторкуючись на бігу до акумуляторних шафок автономної сітки і залишаючи за собою яскравий слід спалахуючих ламп. За Маратом неслися з червоного кутка люди з блідими, стривоженими обличчями.
Розкриті пащі люків швидко проковтнули людей, і в коридорі залишилися тільки зоолог і Цой у білих халатах; вони поспішно прямували в госпітальний відсік.
З репродуктора пролунав голос старшого лейтенанта Богрова:
– Товаришів Лордкіпанідзе і Шелавіна – до капітана, в центральний пост!
В центральному посту, освітленому трохи тьмяніше, ніж завжди, зоолог і Шелавін побачили капітана, старшого лейтенанта Богрова та лейтенанта Кравцова. Біля щита управління сидів старший лейтенант. Лейтенант напівлежав у кутку, в кріслі, він був блідий, чоло його було перев'язане носовою хусточкою з кривавою плямою біля правого виска, по щоці під бачками повзла цівка крові.
– Лорд! – швидко звернувся капітан до зоолога. – Подайте допомогу лейтенантові. Під час поштовху він злетів із стільця і головою вдарився об щось… Іване Степановичу! У внутрішній структурі айсберга сталися які
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175