примотав, як мумію. Голу причому. І пішов з хати… На два дні. Прикидуєш?
Я пробую прикинути.
– І шо, ти розв'язалася?
– Не змогла. Він потім прийшов, напустив ванну води… правда, холодної… відмотав мене і прямо такою, як була, взяв у ванну поклав. Казав, як побачив мене, злякався, як би я часом не вмерла. Любить мене. Переживає.
– А нащо він так прив'язував?
– Ну, я ж кажу, зі странностями пацан. Потім, правда, признався, що ходив блядувати, але боявся, що я побачу. Нормально, та? – Віка затягується. – Ну, я йому, ясно, вибачила. Я ж тоже не святенька.
– А ше шось таке, оригінальне? Віка знов задумується.
– А… Ну ми, я казала тобі, ми з ним індастріалом захоплювались. Чув, може?
– Чув. Сам полюбляю.
– А ми вмирали за тою музикою. Нам один пацан із Бун-деса таких касет наприсилав! Ми там всі в Стрию в шоці ходили. Це така музика, я тобі не можу описати…
– Сильна?
– Пудово. Сильна! Мені башку так зривало, я такі істерики закатувала!… Слухай, дядя… як взагалі тебе… я шось забула…
– Герман.
– Герман. – Віка пальцем зафіксувала це слово в повітрі. – Хоч, я тобі про цю тему розкажу?
– Ну давай. Вали.
– Але ти ж не повіриш.
– Та ти розказуй, не ламайся.
– Ну, тоді слухай. І не кажи, шо такого не буває.

Я відчуваю, як її голос, коли вслухатися у нього, прокладає шлях до її пам'яті. З голосу можна дізнатися що завгодно. Я дозволяю її голосу ввійти в мою голову, і так по ньому, мов по нитці, сам проникаю у пам'ять Віки. Я вже не дивуюся тому, що зі слів постають образи, бо знаю: так працює психічне телебачення.

– Коротше, ми з Вітасом були класними друзяками. Реально класними. Він мене всюди із собою брав. Розказував різні історії. Всяке мені показував, що я ніколи би не додумалася зробити… Ну ладно, я ж казала, ми з ним і до бабки у Крим їздили, і в Кишиньові тусувалися, в Болгарію навіть заїхали раз були. Та ми і в Стрию нормально гуляли. Правда, в Стрию Вітас мав багато дружків і поверх мене. Ну, і подружок мав. А я, крім нього, там нікого не мала. Поки я не знала його ше так близько, він ширявся дай Боже. А я прийшла і…

Як розповіла Віка, Вітас був трішки не в собі. Він відчував незрозумілу неприязнь до дрібних та немічних істот. Усіляко демонстрував це, часто саме за присутності Віки. Вона мусила асистувати Вітасу в тому, що він охрестив «природним потягом до пізнання». Домашні препарації, в деталі яких Віка вдаватися не бажала, мабуть, залишили у ній осад на все життя.
Вітас мріяв навчитися робити чучела. А що ніякого уявлення про основи цього ремесла він не мав, то мусив починати із малого. Горобчик там, жабеня. Ну і так далі, по висхідній. Деяких експонатів спершу треба було наздогнати – не кожен хотів стати Вітасовим чучелом.
На перший погляд Вітас нагадував молодого кримінального елемента. Стрижений під нульку, із лицем землянистого кольору та повним ротом пахучих погнилих зубів. Віка казала, що в нього зуби від браку кальцію хиталися. Коли Вітас тиснув на них зсередини язиком, вони вигиналися назовні, немов гребінець.
Колись Вітас нівроку ширявся, але Віка допомогла зав'язати. Шкода, однак важкі хмари «похмурого» так і не розвіялися над його головою. Складалося враження, коли Вітас заходить у кімнату, відразу слабне світло. Темна персона, нікуди дітися V.: Цей Вітас мені трохи нагадує нашого Германа.
Λ: Треба промайцати зв'язок між ними. Мені здається, Вітас є віддзеркаленням Германа..: Або навпаки…

. У компанії Вітас міг безкінечно довго й нудно присікуватися до людини, поки не діставав по морді. Ловлячи в долоню кров з рота, посміхався страшними зубами і обіцяв кривднику показати, де єті зимують. З такими смішками Вітас хапав Віку за руку й тягнув її кудись на кілька тижнів від світського життя подалі. Вітас був… надміру нав'язливим, чи як?

– Мого Вітаса ніхто, крім мене, не любив, – продовжує Віка. – бо він був реально напряжний. От дійсно, важкий характер у людини… А ше мій Вітас цікавився чарами. Читав собі книжки про чорну магію, називав себе сатаністом і влаштовував навіть якісь там меси. Поки ширявся, мав власну банду малолєток. Був для них верховним.
Але то були одні пацани, а Вітас хотів ще й дівчат. Тому з сексуальною магією він звернувся вже до мене. А малолєтки, між іншим, його уважали. Разом там котів на цвинтарі палили, гроби розкопували, ну таке. Не сатаністи, корочє, а просто живодьори. У них там все не по якихось правилах було, а так – по безпрєдєлу. Хочуть – целочку спіймають, ізнасилують. Хочуть – хлопчика спіймають, заставлять каку їсти. Ублюдки. Але Вітас пішов від тих малолєток, і от чого, слухай.
Раз нажерся циклодолу і пішов до своєї малишні на кладовище, де вони тусувалися. І шось він такого їм там почав говорити, шо та малишня просто збісилася. Взяли й так його побили, що ледь не угробили. Тільки листям сухим притрусили й залишили подихати. Півтори доби пролежав під дощем, у сирій могилі. Уявляєш? Всі нирки собі позастуджував.
З того часу Ві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14