ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Я натиснув на «самів» клаксон, і він глухо загув, наче сирена пароплава. За хвилю новий закрут річки сховав од мене Терезу.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
У віслянській поймі. — На півострові. — Я стаю табором. — Таємничі незнайомці. — Лучники. — Вільгельм Телль. — Томаш Бродяга. — Антропологія. — Цікавість лучників. — Навіщо я сюди приїхав? — Телль стріляє з лука.
Сонце вже хилилося до заходу, коли я дістався місця, де Вісла розгалужується на кілька рукавів, утворюючи острівці, що поросли кущами. Десь тут треба було завернути в котрийсь рукав, аби потрапити до містечка Антоні-нова — мети моєї подорожі. Містечко лежало за три кілометри від Вісли, та мені здалося, що найкраще спинитися над річкою, на якомусь острівці або півострові. У кущах легко буде сховати і намет, і машину. Звідти я зможу ходити в містечко, не привертаючи нічиєї уваги. Щоправда, в моєму портфелі лежав лист до керівника антропологічної експедиції, яка провадила розкопки поблизу містечка. Спершу я навіть надумав оселитися в таборі експедиції, але тепер змінив свій намір, дійшовши висновку, що заради діла, яке привело мене сюди, краще триматися осторонь науковців.
Стомлений цілоденним подорожуванням, я вже не звертав уваги на гарну навколишню природу. Навіть чудовий захід сонця — червоне сяйво розлилося по річці, і в цьому сяйві, наче в палаючій воді, повільно плив білий пасажирський пароплав, — навіть він не справив на мене враження своєю грою барв. На думці в мене було одне: аби швидше дістатися берега, напнути намет і лягти спати. Я пересвідчився, що в баку лишилося мало бензину, тож знайти безпечну пристань було конче важливо.
Я завернув у найширший рукав — менші могли бути просто затоками, що далеко врізалися в берег. Незабаром широкий рукав поділився на два вужчі, їхні береги поросли очеретом і верболозом. Я звернув ліворуч, аби опинитися ближче до містечка. На мить вимкнув двигун «сама», щоб перевірити, чи вода в рукаві протічна. «Сам» помаленьку поплив. За поворотом берег ставав вищий, з урвища звисало оголене коріння тополь, трохи далі береги знову позаростали очеретом і верболозом, а ще далі тільки очеретом, що звужував протоку і гальмував її плин. Сидячи за кермом «сама», я бачив тільки небо, червоне від призахідного сонця, і високу зелену стіну очерету, що дедалі темнішала, ставала аж чорною. Починало смеркатися.
Цей рукав річки здався мені похмурим. Вода тут була чорна від намулу, з неї під стіною очерету нерухомо стирчало жовте латаття. В очереті весь час щось шелестіло — чи вітер, чи дикі качки. Дзижчали хмари комарів, і що далі темнішало, то більше вони дошкуляли. Мабуть, береги протоки були грузькі. Я вже не бачив ані тополь, ані верб. Тут не варт було ставити намета.
Я поплив далі, а що вже бралося на ніч, то засвітив на повороті «самові» фари. Ще один закрут, і нараз в мене перед очима розпросторилося еєличєзнє плесо головного річища Вісли, — здавалося, без кінця-краю. Той берег річки, певне, дуже далекий, потонув у нічній темряві. Ліворуч од мене, край очерету, біліла довга піщана коса.
Тут — вирішив я. І пристав до коси. Витягши машину до половини на берег, так що задні колеса лишились у воді, я побрів по піску шукати місце для намету. Під моїми ногами хрускотіла біла жорства, намита водою. Від коси тягнувся берег Вісли, порослий травою; дедалі він спинався вище й вище, аж до самого лісу.
Я повитягав із машини торбу з наметом, спальний мішок, гумовий надувний матрац, дві ковдри та ще бляшану коробку з харчами й туристичну плитку. Тоді знову посунув «сама» на воду, завів мотор і, взявши розгін, щосили ввігнав машину в очерет. Груба стіна очерету оточила й сховала її. Я кинув якір у воду й вийняв заводного ключика, — тепер ніхто сторонній не зможе зрушити «сама» з місця.
Я роздягся і, хоч це було не дуже приємно, вскочив у воду, тримаючи в руці одяг. Протока виявилася досить мілка — вода сягала мені трохи вище грудей. Ноги грузли в намулі, плуталися в очеретяному корінні, та я таки здолав ті кільканадцять кроків, що відділяли мене від коси.
Мокрий і голий, я видерся на пісок і притьмом одягся, бо змерз так, що аж клацав зубами. Хутчій заповзявся напинати намет. Робив це абияк, нашвидкуруч поставив середні стояки і закріпив їх де-не-де кілками. Потім я відчув, що не маю ні сили, ні бажання варити вечерю. Зміг тільки надути гумовий матрац і розгорнути спальний мішок, вліз у нього, вкрився двома ковдрами й одразу ж міцно заснув.
Двічі я прокидався від глухого реву сирен пароплавів, що пропливали річкою. Більше ніщо не порушувало мого спокою.
Спав я до дев'ятої ранку.
Сонце підбилося вже високо і яскраво світило. Починався гарний літній день. Я пройшовся піщаною косою й подався в очерет, аби пересвідчитися, що з моїм «самом» все гаразд і він стоїть там, де я поставив його вчора.
— Ось моє королівство, — казав я собі, походжаючи піщаним берегом.
Тут усе мені було до вподоби. Вісла — широка, в легких брижах од вітру — створювала враження величезної водяної просторіні. Погляд губився в сріблясто-блакитній глибині, що розляглася аж до далекого берега. Праворуч був острів, відтятий од суходолу рукавом річки. Другий острів лежав ліворуч, нижче за течією, там, де одразу за косою починалася чи то затока, чи знову рукав.
Запалившії спиртівку, я приготував собі сніданок і пішов прогулятися лісом, що виднівся на високому березі. В найвищій частині берега ліс кінчався. Діставшись туди, я огледівся. Праворуч від мене простяглися лісові хащі, ліворуч — величезна смуга орних полів спокійно збігала вниз аж до самого містечка, що розкинулося кілометрів зо три звідси.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики