— «чхнув, та й годі». Який це злочин?
— Це не злочин? Та ви знаєте, що вважається політичним злочином у державі Щактиф?! Ви чули, за що арештовано філософа Хеца Піца? Позавчора на перехресті 17-ї Кільцевої та 3-го Радіального, показуючи на портрет Хича Мислячого, що висів на стіні, Хец голосно вигукнув: «О! Яке інтелектуальне обличчя!» Його тут же схопили. Не розумієте за що? Легіон офіційно повідомив: вигук філософа був злочинно двозначний. А Кут Пхат? У нього тик, нервова судома. Коли розхвилюється — морщить носа. І треба ж було йому розхвилюватися, слухаючи промову Хича, та ще й у присутності легіонерів. От і порівняйте тепер: Кут Пхат тільки носа наморщив, а Бідило начхав.
І взагалі давайте говорить відверто. Чим більше я читаю в Івановій душі, тим більшу відчуваю образу (голос Купхейпа знову нервово затремтів). Так, так, саме образу! Особисту образу! На його верхніх кінцівках — ти, Чакте, сам бачив — виразні сліди фізичної праці. Іван — шхуф. Звичайний робочий шхуф. Істота, яка за всіма біологічними та соціальними законами може тільки працювати, їсти, спати й плодитися. Думати шхуф не може.
І от — ні, ви тільки уявіть! — Іван Бідило, цей потворний космічний шхуф, виявляється, вміє думати. Він думає, та ще й як!
Мозолі й інтелект! Нахабний виклик всій нашій цивілізації! Ні, це справді страшно. Робіть, що хочете, але мене, як відданого служителя, як принципового, чесного інтелектуала, це глибоко ображає! Хет, засунь панель.
— Ну, татуню…
— Батьку, — голос Чакта, — я теж вважаю: хоч раз нам треба поговорити відверто. Я ж знаю, для чого тобі все це потрібно: і досліди, і відомості про земну економіку, і навіть твій таємничий «ХА». Кар’єра? Я не вгадав?
— Синку, який чесний, відданий служитель не думає насамперед про кар’єру?
— Отже, я вгадав. А тепер слухай: твій апарат — це ще справа майбутнього. А піддослідний Іван, проблеми хакахо і таке інше — це вже сучасне. Я ж знаю: ти домагаєшся місця члена Вищої Ради Слуг. Так? Я вгадав? Ти сам розумієш, що за ці кілька діб, на які ти зважуєшся залишити піддослідного в академії, роботи наукової ти не завершиш і про економіку Землі нічого не дізнаєшся. Отже, місце члена Вищої Ради…— Чакт виразно свиснув.— Гадаю, ти мене зрозумів.
І знову мовчання. Бідило заплющив очі: ще хто загляне. Нехай думають, що він досі не опритомнів.
Незрозуміло, чому за нього гак заступається Чакт… Теж, мабуть, цікавиться «таємничою Івановою душею». Досліднички… Мозолі, кажуть, на верхніх кінцівках…
І згадалось Іванові, як перед самим відльотом п’ять днів разом з другом своїм — іспанським космонавтом Хозе — садив яблуні перед піонерським палацом. Фізична праця давно вже стала одним з найважливіших засобів тренування і підготовки космонавтів в усіх країнах Соціалістичної Землі. Але то було не просте тренування. 3а чесну, сумлінну наукову працю нагородили двох друзів путівками до садівничої бригади. Як він скучив уже за лопатою, за добрим — тривожним і лагідним — запахом сирої землі…
— Ну що ж, — знову чути Купхейпів голос. — Здається мені… Я хотів сказати… Одне слово, ти, Чакте, мабуть, маєш рацію. Так, так, ти правий, синку, ніхто про це, звісно, не взнає. Несхильники? Привид хакахо? Та коли вже їх так боятися, то й жити неможливо. Одного не збагну лишень, як ти міг, такий обачний, врівноважений, і таку вигідну роботу покинути… Знаєш, синку, я часто думаю… Хет, ти нарешті засунеш панель?!
Панель рвучко засунулась, і про що часто думає Купхейп, Бідило так і не взнав.
А знати б треба…
Ні, справа не тільки в тому, що горбань кожної миті може видати його легіонерам. З Купхейпової балаканини Знову — у котрий раз — дихнуло Іванові в обличчя забуте, мертве, земне, давно поховане революціями… І боляче, й гидко…
Хто вони, оті несхильники, яких так боїться горбань? Революціонери? Підпільники?
До кімнати увійшов Шат. Присунув столик впритул до ложа, вийшов. Через хвилину повернувся із знайомими уже скриньками, теками, пакетами.
Дивний він якийсь… Кремезний, вилицюватий, у комбінезоні з чорно-жовтої, розмальованої, мов шахова дошка, матерії. На спині зеленою фарбою номер написано: 9803. Обличчя немов неживе, очі майже заплющені, та якщо відвернутися від нього, а потім несподівано повернутись, на якусь мить майне зовсім інше обличчя: розумне, похмуре, погляд пильний, пронизливий.
«Звичайний Купхейпів шпиг, — одразу вирішив Іван, — до мене приставлений».
Розіклавши приладдя для навчання, Шат зник так само нечутно, як і з’явився.
Легкою, веселою ходою увійшла Хет.
— О нещасний, молодий злочинцю. Ви мене пам’ятаєте? — з манірною безпосередністю защебетала вона. — Мене звуть Хетат Ааф. Запам’ятайте: Хетат. Можна просто Хет. Знайте, я ваша рятівниця! Так, так, це правда! Ви повинні мене… ну хоча б поважали! Ви мене розумієте? От і добре. А тепер, мій хлопчику, уважно слухайте, що я вам пораджу. Ви дуже мило пояснили моєму таткові ваш злочинний інцидент там, на березі моря. Так от, раджу: не здумайте його ще комусь пояснювати. Ви мене розумієте? От і чудесно! А зараз продовжимо наші вправи. Сьогодні вашим учителем щактифської мови буду я.
Мова! Краса і сила трудівничої душі, гордий голос легенд і світла печаль кохання, давня давнина і далеке майбутнє — все в ній, в мові, в кожній мові кожного народу…
Більше тижня вивчає Бідило мову щактиф. Ні, не вірить він, не хоче вірити, що цілий народ мислить і говорить таким убогим, чудернацьким суржиком — не хоче, не може вірити!
Необразна, перенасичена абревіатурами, вона, ця Хичова мова, й граматику має якусь химерну, на алгебру схожу. А словник? Навіть поняття «ЛЮДИНА» немає — ТОПО, особень, мислячий організм… Фонетика — жодного дзвінкого приголосного, в абетці — глухі, редуковані, зітерті звуки…
Була колись на Землі паперова, народжена в кабінетах, мова волапeq \o (ю;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83