ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
ди». Богиня на дитячих саночках!
Павичка – коняка павиної масті, також – зменшене від пава. У римлян пава – птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корнієнко в ілюстрації до «Енеїди» Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебідь у відомій байці, летить у небесах поверх хмар, за нею на ґринджолах – Юнона. В лібретто до опери «Енеїда» Миколи Карповича Садовського сцена відвідин Юноною бога вітрів Еола відкривається словами: «З верховини Олімпу спускаються саночки, запряжені павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвітське убрання…» І далі: «Юнона сідає знову на свої саночки і злітає на Олімп» (Лисенко М. Зібр. творів: У 20 т. – К., 1955. – Т. 7. – С. 44). Для оперної умовності птах в упряжці пасує. Одначе чому Юнона виїздить саме на санях, а не на якомусь колісному екіпажі, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII – XVIII ст. і навіть пізніше сани широко застосовувалися не тільки зимою, а й у літню пору, надто в болотистих і лісистих місцевостях. До того ж, що в даному разі головне, їзда на санях вважалася більш почесною, ніж на колесах, тому знатні особи, насамперед духовного сану, при парадних виїздах, безвідносно до пори року, віддавали перевагу саням (адже богиня Юнона їде до бога Еола).
Кибалка – старовинний жіночий головний убір у вигляді високої пов'язки на голові, з двома довгими кінцями, які спадали на спину. Носили тільки заміжні жінки.
Мичка – пучок приготовленого для пряжі волокна конопель або льону. Один кінець насадженої на гребінь мички звисав, мов коса, вниз, і з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодиці з-під кибалки, або взагалі коса. З'являтися на людях з відкритою косою, чи навіть пасмом волосся, що виглядає з-під головного убора, заміжній жінці не годилося.
Взяла спідницю і шнурівку – тобто спідницю і керсет, старосвітський жіночий убір. Керсет не мав рукавів, його одягали поверх вишиваної сорочки, стягували спереду при фігурі шнурівкою. Одягали тільки разом з спідницею. І спідницю, і керсет шили по можливості з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: І, 14), та ін.
Еол – бог вітрів, жив на плавучому острові Еолії.
Побачила Юнона з неба,Що пан Еней на поромах;А те шепнула сука Геба…Юнону взяв великий жах!Впрягла в гринджолята павичку,Сховала під кибалку мичку,Щоб не світилася коса;Взяла спідницю і шнурівку,І хліба з сіллю на тарілку,К Еолу мчалась, як оса. Поставила тарілку з хлібом – коли молодиця йде в гості, то, за звичаєм, вона дарує хазяїнові хлібину, притому спечену у власній печі.
«Здоров, Еоле, пане-свату!Ой, як ся маєш, як живеш? –Сказала, як ввійшла у хату,Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»Поставила тарілку з хлібомПеред старим Еолом-дідом,Сама же сіла на ослін.«Будь ласкав, сватоньку-старику!Ізбий Енея з пантелику,Тепер пливе на морі він. Суціга – собачий син, розбишака, пройдисвіт.
Ти знаєш, він який суціга,Паливода і горлоріз;По світу як іще побіга,Чиїхсь багацько виллє сліз.Пошли на його лихо злеє,Щоб люди всі, що при Енеї,Послизли і щоб він і сам…За сеє ж дівку чорнобриву,Смачную, гарну, уродливуТобі я, далебі, що дам». Дей же його кату! – вигук, що означає подив з досадою. За значенням близький до: «Ти глянь! Така досада!»
Імена вітрів з античної міфології: Борей – холодний північний або північно-східний вітер. Нот – теплий південний вітер, тиховій. Зефір – західний весняний вітер, який приносив дощі. Евр – східний або південно-східний вітер, який приносив засуху.
«Гай, гай! ой, дей же його кату!Еол насупившись сказав. –Я все б зробив за сюю плату,Та вітри всі порозпускав:Борей недуж лежить з похмілля,А Нот поїхав на весілля,Зефір же, давній негодяй,З дівчатами заженихався,А Евр в поденщики найнявся, -Як хочеш, так і помишляй! Трістя – трясовина, грузьке болото. Іван Франко до записаної у рідних Нагуєвичах примовки «Іди в трістьи та в болото!» додав пояснення: «Трістє тут у значенні тростина, що росте на болоті» (Франко. Приповідки. – Т. 3. – С. 225).
Чвирк – залишок після вторинної перегонки горілки.
Та вже для тебе обіщаюсьЕнеєві я ляпас дать;Я хутко, миттю постараюсьВ трістя його к чортам загнать.Прощай же! швидче убирайся,Обіцянки не забувайся,Бо послі, чуєш, нічичирк!Як збрешеш, то хоча надсядься,На ласку послі не понадься,Тогді від мене возьмеш чвирк». [9] Еол, оставшись на господі,Зібрав всіх вітрів до двора,Велів поганій буть погоді…Якраз на морі і гора!Все море зараз спузирило,Водою мов в ключі забило,Еней тут крикнув, як на пуп;Заплакався і заридався,Пошарпався, увесь подрався,На тім’ї начесав аж струп. Півкопи – двадцять п'ять копійок. Еней пообіцяв дати Нептуну хабара – півкопи. Для бога Нептуна (в «Енеїді» боги – переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея півкопи – мала сума.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Павичка – коняка павиної масті, також – зменшене від пава. У римлян пава – птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корнієнко в ілюстрації до «Енеїди» Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебідь у відомій байці, летить у небесах поверх хмар, за нею на ґринджолах – Юнона. В лібретто до опери «Енеїда» Миколи Карповича Садовського сцена відвідин Юноною бога вітрів Еола відкривається словами: «З верховини Олімпу спускаються саночки, запряжені павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвітське убрання…» І далі: «Юнона сідає знову на свої саночки і злітає на Олімп» (Лисенко М. Зібр. творів: У 20 т. – К., 1955. – Т. 7. – С. 44). Для оперної умовності птах в упряжці пасує. Одначе чому Юнона виїздить саме на санях, а не на якомусь колісному екіпажі, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII – XVIII ст. і навіть пізніше сани широко застосовувалися не тільки зимою, а й у літню пору, надто в болотистих і лісистих місцевостях. До того ж, що в даному разі головне, їзда на санях вважалася більш почесною, ніж на колесах, тому знатні особи, насамперед духовного сану, при парадних виїздах, безвідносно до пори року, віддавали перевагу саням (адже богиня Юнона їде до бога Еола).
Кибалка – старовинний жіночий головний убір у вигляді високої пов'язки на голові, з двома довгими кінцями, які спадали на спину. Носили тільки заміжні жінки.
Мичка – пучок приготовленого для пряжі волокна конопель або льону. Один кінець насадженої на гребінь мички звисав, мов коса, вниз, і з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодиці з-під кибалки, або взагалі коса. З'являтися на людях з відкритою косою, чи навіть пасмом волосся, що виглядає з-під головного убора, заміжній жінці не годилося.
Взяла спідницю і шнурівку – тобто спідницю і керсет, старосвітський жіночий убір. Керсет не мав рукавів, його одягали поверх вишиваної сорочки, стягували спереду при фігурі шнурівкою. Одягали тільки разом з спідницею. І спідницю, і керсет шили по можливості з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: І, 14), та ін.
Еол – бог вітрів, жив на плавучому острові Еолії.
Побачила Юнона з неба,Що пан Еней на поромах;А те шепнула сука Геба…Юнону взяв великий жах!Впрягла в гринджолята павичку,Сховала під кибалку мичку,Щоб не світилася коса;Взяла спідницю і шнурівку,І хліба з сіллю на тарілку,К Еолу мчалась, як оса. Поставила тарілку з хлібом – коли молодиця йде в гості, то, за звичаєм, вона дарує хазяїнові хлібину, притому спечену у власній печі.
«Здоров, Еоле, пане-свату!Ой, як ся маєш, як живеш? –Сказала, як ввійшла у хату,Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»Поставила тарілку з хлібомПеред старим Еолом-дідом,Сама же сіла на ослін.«Будь ласкав, сватоньку-старику!Ізбий Енея з пантелику,Тепер пливе на морі він. Суціга – собачий син, розбишака, пройдисвіт.
Ти знаєш, він який суціга,Паливода і горлоріз;По світу як іще побіга,Чиїхсь багацько виллє сліз.Пошли на його лихо злеє,Щоб люди всі, що при Енеї,Послизли і щоб він і сам…За сеє ж дівку чорнобриву,Смачную, гарну, уродливуТобі я, далебі, що дам». Дей же його кату! – вигук, що означає подив з досадою. За значенням близький до: «Ти глянь! Така досада!»
Імена вітрів з античної міфології: Борей – холодний північний або північно-східний вітер. Нот – теплий південний вітер, тиховій. Зефір – західний весняний вітер, який приносив дощі. Евр – східний або південно-східний вітер, який приносив засуху.
«Гай, гай! ой, дей же його кату!Еол насупившись сказав. –Я все б зробив за сюю плату,Та вітри всі порозпускав:Борей недуж лежить з похмілля,А Нот поїхав на весілля,Зефір же, давній негодяй,З дівчатами заженихався,А Евр в поденщики найнявся, -Як хочеш, так і помишляй! Трістя – трясовина, грузьке болото. Іван Франко до записаної у рідних Нагуєвичах примовки «Іди в трістьи та в болото!» додав пояснення: «Трістє тут у значенні тростина, що росте на болоті» (Франко. Приповідки. – Т. 3. – С. 225).
Чвирк – залишок після вторинної перегонки горілки.
Та вже для тебе обіщаюсьЕнеєві я ляпас дать;Я хутко, миттю постараюсьВ трістя його к чортам загнать.Прощай же! швидче убирайся,Обіцянки не забувайся,Бо послі, чуєш, нічичирк!Як збрешеш, то хоча надсядься,На ласку послі не понадься,Тогді від мене возьмеш чвирк». [9] Еол, оставшись на господі,Зібрав всіх вітрів до двора,Велів поганій буть погоді…Якраз на морі і гора!Все море зараз спузирило,Водою мов в ключі забило,Еней тут крикнув, як на пуп;Заплакався і заридався,Пошарпався, увесь подрався,На тім’ї начесав аж струп. Півкопи – двадцять п'ять копійок. Еней пообіцяв дати Нептуну хабара – півкопи. Для бога Нептуна (в «Енеїді» боги – переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея півкопи – мала сума.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98