ю – веремія – крик, метушня, замішання. Пускати, крутити веремію – несподівано напасти, внести замішання.

Та враг бери вас, – що хотіте,Про мене, те собі робіть;Мене на лід не посадіте,Пожар лиш тілько погасіть;Завередуйте по-своємуІ, будьте ласкаві, моємуЗробіте лихові кінець.Пустіть лиш з неба вереміюІ покажіте чудасію,А я вам піднесу ралець». [57] Тут тілько що перемоливсяЕней і рот свій затулив;Як ось із неба дощ полився,В годину ввесь пожар залив.Бурхнуло з неба, мов із бочки,Що промочило до сорочки;То драла врозтіч всі дали.Троянці стали всі як хлюща,Їм лучилася невсипуща,Не раді і дощу були. [58] Не знав же на яку ступитиЕней і тяжко горював,Чи тут остатись, чи поплити?Бо враг не всі човни забрав;І миттю кинувсь до громадиПросить собі у ней поради,Чого собою не вбагне.Тут довго тяжко раховалиІ скілько не коверзовали,Та все було, що не оне. У 59 – 61-й строфах змальований знахар, вельми примітна постать у народному житті ще з прадавніх часів. З прийняттям і подальшим утвердженням християнства роль знахарів поступово зменшувалася, хоч у кінці XVIII ст. була ще досить помітною. Звичайно знахарі були досвідченими, бувалими людьми, зналися на народній медицині, ліками і порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рівні народної свідомості й культури магія, зв'язок з вищою чудодійною силою органічно пов'язувалися з розумом, життєвим досвідом, професійною вправністю. Знахарів і знахарок, ворожок, таких як Сівілла у третій частині «Енеїди», народ відрізняв від чаклунів, чаклунок та відьом і певною мірою протиставляв їм. Вони могли боротися з нечистою силою, відводити відьомські чари. В «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ'яненка «стар чоловік і непевний» Демко Швандюра «знімає чари» відьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замість неї козаки «прєхваброї сотні конотопської» порють різками на виду у всієї громади вербову колоду.
Упир і знахур ворожить – у Котляревського упир – жива людина, яка знається з потусторонніми силами.
І добре знав греблі гатить – в народних уявленнях чоловік, який добре знався на водяних млинах, греблях, – знахар, ворожбит, в усякому разі дружній з ними. Він знає замовляння на випадок різних стихійних лих, уміє ладити з водяником (дядько Лев у «Лісовій пісні» Лесі Українки), щоб той постійно давав потрібну кількість води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблі, не знесла млина під час повені; мусив знати ще багато інших тонкощів мірошницької справи. Гребля, вода, надто болото – місце, де любить оселятися нечиста сила. Нар:

Нехай тебе ті кохають,
Що в болоті грають.
Нехай тебе ті любують,
Що греблі руйнують.


Один з троянської громади,Насупившися, все мовчавІ, дослухавшись до поради,Ціпком все землю колупав.Се був пройдисвіт і непевний,І всім відьмам був родич кревний –Упир і знахур ворожить,Умів і трясцю одшептати,І кров христьянську замовляти,І добре знав греблі гатить. Шльонськ – польська назва Сілезії, області, яка нині входить до складу Польської Народної Республіки і частково до Чехословацької Соціалістичної Республіки. Україна підтримувала давні торгові зв'язки з Сілезією, а через сілезькі ринки – з іншими землями Західної Європи. Крім прядива, сала, смальцю, воску та інших товарів, помітною статтею експорту були воли української степової породи.

Бував і в Шльонському з волами,Не раз ходив за сіллю в Крим;Тарані торговав возами,Всі чумаки братались з ним.Він так здавався і нікчемний,Та був розумний, як письменний,Слова так сипав, як горох.Уже в чім, бач, пораховати,Що розказать – йому вже дати;Ні в чім не був страхополох. Невтєс – в античних міфах – Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудрості Мінерна наділила Навта пророчим даром.

Невтесом всі його дражнили,По-нашому ж то звавсь Охрім;Мені так люди говорили –Самому ж незнакомий він.Побачив, що Еней гнівився,До його зараз підмостився,За білу рученьку і взяв;І, вивівши Енея в сіни,Сам поклонився аж в коліни,Таку Енею річ сказав: [62] «Чого ти сильно зажуривсяІ так надувся, як індик?Зовсім охляв і занудився,Мов по болотові кулик?Чим більш журитися – все гірше,Заплутаєшся в лісі більше,Покинь лиш горе і заплюй.Піди вкладися гарно спати,А послі будеш і гадати,Спочинь, та вже тогді міркуй!» [63] Послухавши Еней Охріма,Укрившись, на полу ліг спать;Но лупав тілько все очима,Не міг ні крихти задрімать.На всі боки перевертався,До люльки разів три приймався,Знемігся ж, мов і задрімав.Як ось Анхіз йому приснився,Із пекла батечко явивсяІ синові таке сказав: [64] «Прокинься, милеє дитятко!Пробуркайся і проходись,Се твій прийшов до тебе батько,То не сполохайсь, не жахнись.Мене боги к тобі послалиІ так сказати приказали:Щоб ти нітрохи не журивсь,Пошлють тобі щасливу долю,Щоб учинив ти божу волюІ швидче в Рим переселивсь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98