ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

[65] Збери всі човни, що остались,І гарно зараз їх оправ;Придерж своїх, щоб не впивались,І сю Сіцілію остав.Пливи і не журись, небоже!Уже тобі скрізь буде гоже.Та ще, послухай, щось скажу:Щоб в пекло ти зайшов до мене,Бо діло єсть мені до тебе.Я все тобі там покажу. [66] І по олімпському законуУже ти пекла не минеш:Бо треба кланятись Плутону,А то і в Рим не допливеш.Якусь тобі він казань скаже,Дорогу добру в Рим покаже,Побачиш, як живу і я.А за дорогу не турбуйся,До пекла навпростець прямуйсяПішком, – не треба і коня. [67] Прощай же, сизий голубочок!Бо вже стає надворі світ;Прощай, дитя, прощай, синочок!..»І в землю провалився дід.Еней спросоння як схопився,Дрижав од страху і трусився;Холодний лився з його піт;І всіх троянців поскликавши,І лагодитись приказавши,Щоб завтра поплисти як світ. [68] К Ацесту зараз сам махнувши,За хліб подяковав, за сіль;І там не довго щось побувши,Вернувся до своїх відтіль.Ввесь день збирались та складались;І світу тілько що дождались,То посідали на човни.Еней же їхав щось несміло,Бо море дуже надоїло,Як чумакам дощ восени. Машталір – кучер.

Венера тілько що уздріла,Що вже троянці на човнах,К Нептуну на поклон побігла,Щоб не втопив їх у волнах.Поїхала в своїм ридвані,Мов сотника якого пані,Баскими конями, як звір.Із кінними проводниками,З трьома назаді козаками,А коні правив машталір. Із шаповальського сукна – тобто свита з грубого сукна домашнього виробу.
Тясомкою кругом обшита – обшита стрічкою із матерії.

Була на йому біла свитаІз шаповальського сукна,Тясомкою кругом обшита,Сім кіп стоялася вона.Набакир шапочка стриміла,Далеко дуже червоніла,В руках же довгий був батіг;Їм грімко ляскав він із лиха,Скакали коні без оддиха;Ридван, мов вихор в полі, біг. Кобиляча голова – в українських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить… «А що там?» – «Кобиляча голова лізе!» (Номис. – С. 231).

Приїхала, загримотіла, Кобиляча мов голова ;К Нептуну в хату і влетілаТак, як із вирію сова;І не сказавши ні півслова,Нехай, каже, твоя здороваБува, Нептуне, голова!Як навіжена, прискакала,Нептуна в губи цілувала,Говорячи такі слова: Коли, Нептун, мені ти дядько – Венера – дочка Зевса, який доводиться Нептунові братом, отже, вона племінниця останнього. Відомий також інший античний міф, згідно з яким Венера народилася з морської піни на узбережжі острова Кріт. Підлещуючись до володаря морів Нептуна, на це й натякає Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважається ближчою ріднею, ніж дядько з боку матері.

«Коли, Нептун, мені ти дядько,А я племінниця тобі,Та ти ж мені хрещений батько,Спасибі зароби собі.Моєму поможи Енею,Щоб він з ватагою своєюЩасливо їздив по воді;Уже і так пополякали,Насилу баби одшептали,Попався в зуби був біді». [73] Нептун, моргнувши, засміявся;Венеру сісти попросивІ після неї облизався,Сивухи чарочку налив;І так її почастовавши,Чого просила, обіщавши,І зараз з нею попрощавсь.Повіяв вітр з руки Енею,Простивсь сердешненький з землею,Як стрілочка, по морю мчавсь. [74] Поромщик їх щонайглавнійшийЗ Енеєм їздив всякий раз,Йому слуга був найвірнійший –По-нашому він звавсь Тарас.Сей, сидя на кормі, хитався,По саме нільзя нахлиставсяГорілочки, коли прощавсь.Еней велів його прийняти,Щоб не пустивсь на дно нирятиІ в луччім місці би проспавсь. Кіш – військовий табір, обоз.

Но видно, що пану ТарасуНаписано так на роду,Щоб тілько до сього він часуТерпів на світі сім біду.Бо, розхитавшись, бризнув в воду,Нирнув – і, не спитавши броду,Наввиринки пішла душа.Еней хотів, щоб окошиласьБіда і більш не продовжилась,Щоб не пропали всі з коша. Частина третя Сподар – господар, також – государ, цар.
Небіжчик – тут у значенні: бідолаха.

Еней-сподар, посумовавши,Насилу трохи вгамовавсь;Поплакавши і поридавши,Сивушкою почастовавсь;Но все-таки його мутилоІ коло серденька крутило,Небіжчик часто щось вздихав;Він моря так уже боявся,Що на богів не покладавсяІ батькові не довіряв. [2] А вітри ззаду все трубилиВ потилицю його човнам,Що мчалися зо всеї силиПо чорним пінявим водам.Гребці і весла положили,Та сидя люлечки курилиІ кургикали пісеньок:Козацьких, гарних, запорозьких,А які знали, то московськихВигадовали бриденьок. Це – пісенна строфа, одна на всю «Енеїду». Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу – «Гей на горі та женці жнуть». Вона в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком – у шостій (строфа 4).
Сагайдачний Петро (рік народження невідомо – 1622) – гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні «Гей на горі та женці жнуть» фі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики