ксований. Тут, як і в багатьох інших місцях, бурлескне поєднання античності з сучасною І. Котляревському українською дійсністю служить щедрим джерелом комічного. Православні попи і дяки в ролі язичницьких жерців! Треба пригадати, що християнська церква не велить особам духовного сану не те що вбивати (хай і тварин), а навіть носити зброю. Про рідкісні історичні винятки не говоримо. Наприклад, благословення православною церквою збройної боротьби проти татарського іга напередодні Куликовської битви 1380 р. Нагадаємо поєдинок перед битвою ченця Пересвєта з татарином Челубеєм (В «Енеїді»: «Чернець Мамая як побив»; IV, 40) та ін.

Піп зараз взяв вола за рогиІ в лоб обухом зацідив,І, взявши голову між ноги,Ніж в черево і засадив;І вийняв тельбухи з кишками,Розклав гарненько їх рядамиІ пильно кендюх розглядав;Енею послі божу волюІ всім троянцям добру долю,Мов по звіздам, все віщовав. [37] Як тут з скотиною возилисьІ харамаркали дяки,Як вівці і цапи дрочились,В різницях мов ревли бики;Сівілла тут де не взялася,Запінилася і тряслася,І галас зараз підняла:«К чортам ви швидче всі ізгиньте,Мене з Енеєм тут покиньте,Не ждіть, щоб тришия дала. Прасунок (фрасунок.) – скорбота, незгода. Прасунок лихий – зла неміч (К.).

А ти, – мовляла ко Енею, –Моторний, смілий молодець,Прощайся з юрбою своєю,Ходім лиш в пекло – там отецьНас твій давно вже дожидаєІ, може, без тебе скучає.Ану, пора чимчиковать.Возьми на плечі з хлібом клунок;Нехай йому лихий прасунок,Як голодом нам помирать. [39] Не йди в дорогу без запасу,Бо хвіст од голоду надмеш;І де-где іншого ти часуІ крихти хліба не найдеш,Я в пекло стежку протоптала,Я там не раз, не два бувала,Я знаю тамошній народ;Дорожки всі, всі уголочки,Всі закоморочки, куточки,Уже не первий знаю год». Шкапові чоботи – тобто чоботи, пошиті з кінської шкіри.

Еней в сю путь якраз зібрався,Шкапові чоботи набув,Підтикався, підперезавсяІ пояс цупко підтягнув;А в руки добру взяв дрючину,Обороняти злу личину,Як лучиться де од собак.А послі за руки взялися,Прямцем до пекла поплелися,Пішли на прощу до чортяк. Не галіте – не поспішайте. Галити – квапити, гнати притьмом (див. також: «На бой дивитись всяк галивсь» – VI, 125).

Тепер же думаю, гадаю,Трохи не годі і писать;Ізроду пекла я не знаю,Нездатний, далебі, брехать;Хіба, читателі, пождіте,Вгамуйтесь трохи, не галіте,Піду я до людей старих;Щоб їх о пеклі розпитатиІ попрошу їх розказати,Що чули од дідів своїх. [42] Вергілій же, нехай царствує,Розумненький був чоловік,Нехай не вадить, як не чує,Та в давній дуже жив він вік.Не так тепер і в пеклі стало,Як в старину колись бувалоІ як покійник написав;Я, може, що-небудь прибавлю;Переміню і що оставлю,Писну – як од старих чував. [43] Еней з Сівіллою хватались,До пекла швидче щоб прийти,І дуже пильно приглядались,До пекла двері як найти.Як ось перед якуюсь горуПрийшли, і в ній велику норуЗнайшли і вскочили туди.Пішли під землю темнотою,Еней все щупався рукою,Щоб не ввалитися куди. Сон – це брат смерті. Тому біля самого входу в підземне царство Плутона (царство мертвих) перебувають Дрімота і Зівота. Подібні уявлення живуть в українській народній демонології. Так, у «Лісовій пісні» Лесі Українки «Той, що в скалі сидить», хоче забрати вбиту зрадою коханого лісову русалку Мавку в царство «тьми й спокою», «в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі…» (Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К., 1976. – Т. 5. – С. 269).
Тімаха – тямковитий, кмітливий, спритний, молодецький. Сам І. Котляревський у словнику-поясненні до «Бнеїди» подав російський відповідник – «повеса».

Ся улиця вела у пекло,Була вонюча і грязна;У ній і вдень було, мов смеркло,Од диму вся була чадна;Жила з сестрою тут Дрімота,Сестра же звалася Зівота,Поклон сі перші оддалиТімасі нашому ЕнеюЗ його старою попадею –І послі далі повели. Артикул – тут у значенні: прийом з рушницею.
Чума – недарма ця хвороба стоїть першою у караулі, який вишикувався за спиною смерті. Найстрашніше людське лихо в давні часи. Періодичні пандемії чуми забирали більше жертв, ніж війни. Правда, інколи чумою називали інші епідемії та пандемії, які спричиняли велику смертність. У XIV ст. пандемія чуми, яку вважають найбільшою в історії Європи (так звана «чорна смерть»), за кілька років забрала кожного четвертого жителя континенту (близько 25 мільйонів). Залишалася вона грізним бичем людства і у XVIII та XIX століттях. На Україні особливо пам'ятною, чи не найбільш спустошливою за все XVIII ст. була люта морова пошесть 1738 – 1740 років, яка надовго лишилася в народній пам'яті. Чумою нерідко супроводжувалися численні війни з Туреччиною. Фразеологізм «бендерська чума» до цього часу живе в нашій мові (див. коментар: III, 3).
Харцизство – розбій, грабіж. Теж дуже дошкульне і поширене лихо, особливо в часи воєн і розрух.
Парші – заразне захворювання шкі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98