ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
в інших товари. Становили досить значний процент професійних ярмаркових торговців.
Шмаровоз – у первісному значенні: той, хто підмазує (шмарує) коломаззю колеса возів. Осі і втулки коліс робили з самого дерева, тому змазувати доводилося часто. Шмаровозами називали також візників, їздових. На ярмарках вони розвозили за плату товари.
Міняйло – той, хто займається розміном грошей. У давні часи існував значний різнобій у грошових одиницях, єдиної твердо встановленої грошової системи не було. Міняйло на ярмарку був обов'язковою і вельми помітною фігурою. Він виконував роль банку, міняючи за певну винагороду гроші на монету, потрібну для розрахунку, займався також іншими фінансовими операціями.
…ті, що фиги-миги возять – фиги-миги – бакалія, ласощі, витребеньки.
У словничку до третього видання «Енеїди» (1809) Іван Котляревський зазначив: «Фиги-миги – называется всякая греческая бакалея». Люди з такими товарами мандрували на возі по селах та містах, продавали їх, а то й міняли на різну сільськогосподарську продукцію. Предметом продажу та обміну служили також лубочні картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж звали міняйлами. Міняйло Іцко виведений у повісті Івана франка «Вoa соnstrictor». Про міняйлів писав Микола Некрасов у поемах «Коробейники» та «Дідусь Яків».
Що в боклагах гарячий носять – збитенщики. Збитень готували так: розводили на воді або слабкому пиві мед, рідше патоку, додавали різні пряності – лавровий лист, перець, гвоздику, імбир та ін. і кип'ятили. Пили його гарячим.
Були там купчики проворні,Що їздили по ярмаркам,І на аршинець на підборнийПоганий продавали крам.Тут всякії були пронози,Перекупки і шмаровози,Жиди, міняйли, шинкарі.І ті, що фиги-миги возять,Що в боклагах гарячий носять,Там всі пеклися крамарі. Гайдамака у первісному значенні: лайливе слово, означало «розбишака», «волоцюга». На українських землях, які входили до складу Польщі, у ХVІІІ ст. так звали учасників народно-визвольної боротьби проти шляхти, в тому числі учасників найбільшого гайдамацького повстання Коліївщини у 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Назва так і лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенні. Вирішальну роль у цьому відіграли твори Тараса Шевченка: «За святую правду-волю Розбійник не стане» («Холодний Яр»).
Коновал – ветеринар.
Кушнір – той, хто вичиняє смушки, хутро із шкіри.
Шаповал – той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.
За що терплять пекельні муки всі паливоди і злодії – ясно. Інша справа з представниками різних професій у заключних чотирьох рядках строфи, їхній гріх полягає у тому, що вони ігнорують заповідь «не убий» (різники), завдають болю тваринам (коновали, ковалі, які кують, таврують коней, взагалі мають справу з вогнем, що містить у собі магічну, чудодійну силу), виготовляють різні вироби з шкіри та шерсті забитих тварин (кушніри, ткачі, шаповали).
Недоброго, негуманного в усі часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокість навіть неминучу, навіть спрямовану на благо людей. Особливо найбільшу жорстокість – насильне позбавлення життя іншої живої істоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навіть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав «Боже поможи», так сміялись з його, поки й вмер – не забули. – Номис. – С. 7).
Паливоди і волоцюги,Всі зводники і всі плути;Ярижники і всі п’янюги,Обманщики і всі моти,Всі ворожбити, чародії,Всі гайдамаки, всі злодії,Шевці, кравці і ковалі;Цехи: різницький, коновальський,Кушнірський, ткацький, шаповальський –Кипіли в пеклі всі в смолі. Шляхта – дворяни.
Міщани – міські жителі: торговці, ремісники та ін.
Були і панські, і казенні – за кріпосного права селяни ділилися на панських, що були власністю того чи іншого поміщика, і казенних, що були власністю держави, або, інакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грішників усіх станів. Комічно обігрується догмат церкви «Перед богом усі рівні». Пекло, як і всесвіт, поділено на дві ворожі, взаємовідштовхуючі частини: «невірні і християни». Далі такий антонімічний поділ (тьма і світло, бог і сатана, добро і зло, верх і низ) фігурує не тільки в релігійному та соціальному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому плані, в різноманітних, калейдоскопічне несподіваних поворотах.
Там всі невірні і христьяне,Були пани і мужики,Була там шляхта і міщане,І молоді, і старики;Були багаті і убогі,Прямі були і кривоногі,Були видющі і сліпі,Були і штатські, і воєнні,Були і панські, і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Шмаровоз – у первісному значенні: той, хто підмазує (шмарує) коломаззю колеса возів. Осі і втулки коліс робили з самого дерева, тому змазувати доводилося часто. Шмаровозами називали також візників, їздових. На ярмарках вони розвозили за плату товари.
Міняйло – той, хто займається розміном грошей. У давні часи існував значний різнобій у грошових одиницях, єдиної твердо встановленої грошової системи не було. Міняйло на ярмарку був обов'язковою і вельми помітною фігурою. Він виконував роль банку, міняючи за певну винагороду гроші на монету, потрібну для розрахунку, займався також іншими фінансовими операціями.
…ті, що фиги-миги возять – фиги-миги – бакалія, ласощі, витребеньки.
У словничку до третього видання «Енеїди» (1809) Іван Котляревський зазначив: «Фиги-миги – называется всякая греческая бакалея». Люди з такими товарами мандрували на возі по селах та містах, продавали їх, а то й міняли на різну сільськогосподарську продукцію. Предметом продажу та обміну служили також лубочні картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж звали міняйлами. Міняйло Іцко виведений у повісті Івана франка «Вoa соnstrictor». Про міняйлів писав Микола Некрасов у поемах «Коробейники» та «Дідусь Яків».
Що в боклагах гарячий носять – збитенщики. Збитень готували так: розводили на воді або слабкому пиві мед, рідше патоку, додавали різні пряності – лавровий лист, перець, гвоздику, імбир та ін. і кип'ятили. Пили його гарячим.
Були там купчики проворні,Що їздили по ярмаркам,І на аршинець на підборнийПоганий продавали крам.Тут всякії були пронози,Перекупки і шмаровози,Жиди, міняйли, шинкарі.І ті, що фиги-миги возять,Що в боклагах гарячий носять,Там всі пеклися крамарі. Гайдамака у первісному значенні: лайливе слово, означало «розбишака», «волоцюга». На українських землях, які входили до складу Польщі, у ХVІІІ ст. так звали учасників народно-визвольної боротьби проти шляхти, в тому числі учасників найбільшого гайдамацького повстання Коліївщини у 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Назва так і лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенні. Вирішальну роль у цьому відіграли твори Тараса Шевченка: «За святую правду-волю Розбійник не стане» («Холодний Яр»).
Коновал – ветеринар.
Кушнір – той, хто вичиняє смушки, хутро із шкіри.
Шаповал – той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.
За що терплять пекельні муки всі паливоди і злодії – ясно. Інша справа з представниками різних професій у заключних чотирьох рядках строфи, їхній гріх полягає у тому, що вони ігнорують заповідь «не убий» (різники), завдають болю тваринам (коновали, ковалі, які кують, таврують коней, взагалі мають справу з вогнем, що містить у собі магічну, чудодійну силу), виготовляють різні вироби з шкіри та шерсті забитих тварин (кушніри, ткачі, шаповали).
Недоброго, негуманного в усі часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокість навіть неминучу, навіть спрямовану на благо людей. Особливо найбільшу жорстокість – насильне позбавлення життя іншої живої істоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навіть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав «Боже поможи», так сміялись з його, поки й вмер – не забули. – Номис. – С. 7).
Паливоди і волоцюги,Всі зводники і всі плути;Ярижники і всі п’янюги,Обманщики і всі моти,Всі ворожбити, чародії,Всі гайдамаки, всі злодії,Шевці, кравці і ковалі;Цехи: різницький, коновальський,Кушнірський, ткацький, шаповальський –Кипіли в пеклі всі в смолі. Шляхта – дворяни.
Міщани – міські жителі: торговці, ремісники та ін.
Були і панські, і казенні – за кріпосного права селяни ділилися на панських, що були власністю того чи іншого поміщика, і казенних, що були власністю держави, або, інакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грішників усіх станів. Комічно обігрується догмат церкви «Перед богом усі рівні». Пекло, як і всесвіт, поділено на дві ворожі, взаємовідштовхуючі частини: «невірні і християни». Далі такий антонімічний поділ (тьма і світло, бог і сатана, добро і зло, верх і низ) фігурує не тільки в релігійному та соціальному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому плані, в різноманітних, калейдоскопічне несподіваних поворотах.
Там всі невірні і христьяне,Були пани і мужики,Була там шляхта і міщане,І молоді, і старики;Були багаті і убогі,Прямі були і кривоногі,Були видющі і сліпі,Були і штатські, і воєнні,Були і панські, і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98