ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

казенні,Були миряни і попи. У XVIII ст. відірване від живого життя, схоластичне віршування досягло просто незвичайних розмірів. Редакція журналу «Киевская старина», публікуючи у 80-х роках XIX ст. один із зразків такого віршування – «Панегірик Кочубеям», – справедливо зазначала: «Віршописання – хвороба наших предків XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до нього вдавалися з найнікчемніших приводів і не було, певне, більш-менш грамотної і скільки-небудь незайнятої людини, яка б не займалася цією справою. Поезії у подібних творах не знайдете ніякої, пустота змісту, штучність побудови, важка форма, вбивчий силаб – такі їх прикметні риси. З неприємним почуттям берешся за подібні рукописи і з досадою кидаєш їх після кількох хвилин читання» (К. с. – 1887. – Кн. 6 – 7. – С. 495). Тільки в народній творчості, деяких сатиричних, різдвяних та великодних віршах мандрованих дяків пробивалася свіжа і здорова течія, яка оплодотворила «Енеїду» – перший твір нової української літератури.

Гай! гай! та нігде правди діти,Брехня ж наробить лиха більш;Сиділи там скучні піїти,Писарчуки поганих вірш,Великії терпіли муки,Їм зв’язані були і руки,Мов у татар терпіли плін.От так і наш брат попадеться,Що пише, не остережеться,Який же втерпить його хрін! Мацапура – гидка, неприємна на вигляд людина. Це слово і зараз живе в народній розмовній мові. Вважають, що воно пішло від прізвища розбійника Павла Мацапури, який жив на Чернігівщині у першій половині XVIII ст. Про нього відомий документ – розпорядження Ніжинської полкової канцелярії 1740 р. (див.: К. с. – 1901. – Кн. 1. – С. 5 другої пагінації).
Розпинали на бику – бик – старовинне знаряддя тортур (аналогічне російській «кобыле»), дошка з вирізами для шиї і рук, яку на час покарання надівали на засудженого.
І восьму заповідь забувши – восьма з біблійних Мойсеевих заповідей – «Не украдь». Строфа ця додана І. Котляревським до підготовленого ним самим видання «Енеїди» (1809). Вона спрямована проти першого видавця «Енеїди» Парпури Максима Йосиповича (1763 – 1828), який, скориставшись одним із списків «Енеїди», видав перші три частини поеми без відома і згоди автора. І. Котляревський лишився невдоволеним виданням.

Якусь особу мацапуруТам шкварили на шашлику,Гарячу мідь лили за шкуруІ розпинали на бику.Натуру мав він дуже бридку,Кривив душею для прибитку,Чужеє оддавав в печать;Без сорома, без бога бувшиІ восьму заповідь забувши,Чужим пустився промишлять. В другім зовсім сих каравані – караван – тут у значенні: рухомий ряд, низка людей.

Еней як відсіль відступивсяІ далі трохи одійшов,То на другеє нахопився,Жіночу муку тут найшов.В другім зовсім сих караваніПіджарьовали, як у бані,Що аж кричали на чім світ;Оці-то галас ісправляли,Гарчали, вили і пищали,Після куті мов на живіт. [84] Дівки, баби і молодиціКляли себе і ввесь свій рід,Кляли всі жарти, вечерниці,Кляли і жизнь, і білий світ;За те їм так там задавали,Що через міру мудровалиІ верховодили над всім;Хоть чоловік і не онеє,Коли же жінці, бачиш, теє,То треба угодити їй. Пустомолки – іронічно переосмислене слово «богомолки».

Були там чесні пустомолки,Що знали весь святий закон,Молилися без остановкиІ били сот по п’ять поклон,Як в церкві між людьми стояли,І головами все хитали,Як же були на самоті,То молитовники ховали,Казились, бігали, скакалиІ гірше дещо в темноті. Мандрьохи, хльорки і діптянки – зневажливі прізвиська жінок легкої поведінки; їх перелік подається по низхідній. Мандрьоха – одружена жінка, яка залишила сім'ю і пішла блукати по людях. Так називали й тих, які з незаконно народженою дитиною йшли з рідної домівки («Катерина», «Наймичка» Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була пропащою жінкою, повією. Часто, зійшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей і жила самостійно. Таке явище було викликане тим, що жінка була в повній залежності від чоловіка і не мала права розірвати шлюб. У «Кайдашевій сім'ї» І. Нечуя-Левицького молодиця Мелашка, не витримавши знущань свекрухи, рушає з односельцями перед Великоднем до Києва, тут відстає від своїх і йде в найми. Таким чином Мелашка опиняється у становищі мандрьохи, хоч письменник і не вживає цього слова. Тільки через рік чоловік (Лаврін) знайшов Мелашку і вмовив повернутися додому.

Були і тії там панянки,Що наряжались на показ;Мандрьохи, хльорки і діптянки,Що продають себе на час.Сі в сірці і в смолі кипілиЗа те, що жирно дуже їлиІ що їх не страшив і піст;Що все прикушовали губи,І скалили біленькі зуби,І дуже волочили хвіст. [87] Пеклись тут гарні молодиці,Аж жаль було на них глядіть,Чорняві, повні, милолиці;І сі тут мусили кипіть,Що замуж за старих ходилиІ мишаком їх поморили,Щоб послі гарно погулятьІ з парубками поводитись,На світі весело нажитисьІ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики