Маркевича. Ікрою, або кав'яром (зараз застаріле), називають також страву з дрібно посічених овочів, грибів. Можливо, яловичину поливали якимось соусом, приправою.
Рогіз (Tuphа) – трав'яниста багаторічна рослина. У молодого рогозу їдять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
Паслін (Solanum) – трав'яниста рослина, яка особливо часто зустрічається на пустирях.
Козельці – трав'яниста рослина, яка росте на облогових і цілинних землях. З молодих рослин обчищають і їдять солодкий корінь.
Терен і глід – ягоди.

І ласощі все тілько їли,Сластьони, коржики, стовпці,Варенички пшеничні, білі,Пухкі з кав’яром буханці;Часник, рогіз, паслін, кислиці,Козельці, терн, глід, полуниці,Крутії яйця з сирівцем;І дуже вкусную яєшню,Якусь німецьку, не тутешню,А запивали все пивцем. Палаш – холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох боків (з тильного боку до половини) клинок. Був на озброєнні російської армії з початку XVIII ст. до 70-х років XIX ст.

Велике тут було роздолляТому, хто праведно живе,Так, як велике безголов’яТому, хто грішну жизнь веде;Хто мав к чому яку охоту,Тут утішався тим до поту;Тут чистий був розгардіяш:Лежи, спи, їж, пий, веселися,Кричи, мовчи, співай, крутися;Рубайсь – так і дадуть палаш. [120] Ні чванились, ні величались,Ніхто не знав тут мудровать,Крий боже, щоб не догадалисьБрат з брата в чім покепковать;Ні сердилися, ні гнівились,Ні лаялися і не бились,А всі жили тут люб’язно;Тут всякий гласно женихався,Ревнивих ябед не боявся,Було вобще все за одно. [121] Ні холодно було, ні душно,А саме так, як в сіряках,І весело, і так не скучно,На великодніх як святках;Коли кому що захотілось,То тут як з неба і вродилось,От так-то добрі тут жили.Еней, се зрівши, дивовавсяІ тут яги своєй спитався,Які се праведні були? У цій строфі названі всі, хто не заслужив раю, кому там не місце. У ній наочно представлена ієрархія державних інституцій, класів, що стояли над народом. Бракує тільки вершини піраміди – імператора. Державна бюрократія («чиновні») – – землевласники і промисловці («грошей скрині повні»), купецтво («в яких товстий живіт»), вчені («що з книгами в руках»), армія (але не вся, а «рицарі» – офіцерський корпус, генералітет– до того ж поставлені в один ряд з «розбишаками»). І нарешті основа піраміди – духовенство.
Не ті се, що кричать: «і паки» – слово паки (староруське – знову, ще) було частовживаним у православному богослужінні. Стало загальною кличкою, якою дражнили православне духовенство, обігрувалося в народних пародіях на попів та молитви.
Не ті, що в золотих шапках – золоті шапки – мітри, які носили високопоставлені представники церковної ієрархії, починаючи від єпископа.
Кому немає місця в раю, той мусить бути в пеклі. Отже, всі згадані в коментованій строфі – там. І розташування церковного кліру в строфі – нижче духовенство всупереч ієрархії стоїть над вищим – мас свою фольклорну основу. В фольклорі європейських народів, зокрема німецькому, відоме оповідання про монаха в пеклі, який стоїть у вогняному котлі на голові єпископа і завдяки цьому терпить менші муки. Іван франко подав українську паралель до цього оповідання, записану ним в рідному селі Нагуевичах: «Селянин по смерті стрічає свого священика в пеклі. «Єгомость, а ви що тут робите?» – запитав він. «Мовчи, дурню! – відповів піп. – Я тут на біскуповій голові стою» (Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1983. – Т. 39. – С. 70).

«Не думай, щоб були чиновні, –Сівілла сей дала одвіт, –Або що грошей скрині повні,Або в яких товстий живіт;Не ті се, що в цвітних жупанах,В кармазинах або сап’янах;Не ті ж, що з книгами в руках,Не рицарі, не розбишаки;Не ті се, що кричать «і паки»,Не ті, що в золотих шапках. Навіжені – тут у значенні: юродиві, божі люди.
Біг дасть – так відмовляли старцеві у милостині.

Се бідні нищі, навіжені,Що дурнями зчисляли їх,Старці, хромі, сліпорождені,З яких був людський глум і сміх;Се що з порожніми сумкамиЖили голодні під тинами,Собак дражнили по дворах,Се ті, що біг дасть получали,Се ті, яких випроводжалиВ потилицю і по плечах. А послі вбгались і в оклад – оклад – грошовий податок на людей з непривілейованих станів, які мали нерухому власність. Вбгалися в оклад тут у значенні: вийшли в люди.
Се що проценту не лупили – не брали процента за позичені гроші.

Се вдови бідні, безпомощні,Яким приюту не було;Се діви чесні, непорочні,Яким спідниці не дуло;Се що без родичів остались…І сиротами називались,А послі вбгались і в оклад;Се що проценту не лупили,Що людям помагать любили,Хто чим багат, то тим і рад. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові – перелічуються звання, які надавалися українській старшині за полкового устрою.
Військовий товариш – звання, які у XVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на війні (дорівнювало сотникові
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98