Земелька ся була Латинська,Завзятий цар в ній був Латин;Старий скупиндя – скурвасинська,Дрижав, як Каїн, за алтин.А также всі його підданціНосили латані галанці,Дивившись на свого царя;На гроші там не козиряли,А в кітьки крашанками грали,Не візьмеш даром сухаря. Фавн (у римлян) – бог лісів, полів і лук, покровитель стад і пастухів.

Латин сей, хоть не дуже близько,А все олімпським був рідня,Не кланявся нікому низько,Для його все була бридня.Мерика, кажуть, його мати,До Фавна стала учащатиТа і Латина добула.Латин дочку мав чепуруху,Проворну, гарну і моргуху,Одна у нього і була. Дочка була зальотна птиця – тут у значенні: незвичайна, виняткових достоїнств.
В образі Лависі змальований народний ідеал дівчини. Першими названі найголовніші з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потім – гарна. Далі йде повніше змалювання зовнішності і вдачі. Бурлескне обігрування тут відсутнє зовсім. Лавися в 21 – 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси І. Котляревського.
Приступна, добра, не спесива – порівняй у п'єсі «Наталка Полтавка»:

Ой, я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.

Порівняй також з образом української молодиці Дідони (І, 21).

Дочка була зальотна птицяІ ззаду, спереду, кругом;Червона, свіжа, як кислиця,І все ходила павичом.Дородна, росла і красива,Приступна, добра, не спесива,Гнучка, юрлива, молода;Хоть хто на неї ненарокомЗакине молодецьким оком,То так її і вподоба. Що ваші гречеські ковбаси! – йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси.
Що ваш первак грушевий квас! – квас, на виготовлення якого йшли груші-дички.
Завійниця од неї вхопить – завійниця – гострий, пекучий біль у животі.
Що не доспиш петрівськой ночі – Петрівка – середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).
Те по собі я знаю сам – єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.

Така дівча – кусочок ласий,Заслинишся, як глянеш раз;Що ваші гречеські ковбаси!Що ваш первак, грушевий квас!Завійниця од неї вхопить,На голову насяде клопіт;А може, тьохне і не там.Поставить рогом ясні очі,Що не доспиш петрівськой ночі;Те по собі я знаю сам. [23] Сусідні хлопці женихалисьНа гарну дівчину таку,І сватать деякі питались,Які хотіли, щоб смакуВ Латиновій дочці добиться,Царя приданим поживиться,Геть, геть – і царство за чуб взять.Но ненечка її АматаВ душі своїй була строката,Не всякий їй любився зять. Один був Турн, царьок нешпетний – нешпетний (пол.) – непоганий. У Вергілія Турн – цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн – небіж цариці Амати, дружини Латина.

Один був Турн, царьок нешпетний,З Латином у сусідстві жив,Дочці і матері прикметний,І батько дуже з ним дружив.Не в шутку молодець був жвавий,Товстий, високий, кучерявий,Обточений, як огірок;І війська мав свого чимало,І грошиків таки бряжчало,Куди не кинь, був Турн царьок. [25] Пан Турн щось дуже підсипавсяЦаря Латина до дочки,Як з нею був, то виправлявсяІ піднімавсь на каблучки.Латин, дочка, стара АматаЩодень від Турна ждали свата,Уже нашили рушниківІ всяких всячин напридбали,Які на сватанні давали,Все сподівались старостів. Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш». Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється – з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: «Ніхто не знає, що його чекає», «Не розгледівши броду, не лізь у воду», «Поспішиш – людей насмішиш», «Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє», «Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися». Однак з прислів'ями та приказками в «Енеїді» справа стоїть так, як з піснями в «Наталці Полтавці», – в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де – автора п'єси.

Коли чого в руках не маєш,То не хвалися, що твоє;Що буде, ти того не знаєш,Утратиш, може, і своє.Не розглядівши, кажуть, броду,Не лізь прожогом перший в воду,Бо щоб не насмішив людей.І перше в волок подивися,Тогді і рибою хвалися;Бо будеш йолоп, дуралей. І ждали тілько четверга – тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98