ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
нець у дипломатичних справах; потім – просто гінець, посильний.
І зараз лист послав к Енею,Щоб вийшов битись сам на сам,Помірявсь силою своєю,Достав од Турна по усам;Хоть на киї, хоть кулакамиПоштурхатись попід боками,Або побитись і на смерть.А также пхнув він драгоманаІ до латинського султана,Щоб і сьому мордаси втерть. [73] Яхидна фурія раденька,Що по її все діло йшло;До людських бід вона швиденька,І горе мило їй було.Махнула швидко до троянців,Щоб сих латинських постоянцівПо-своєму осатанить.Тогді троянці всі з хортамиЗбирались їхать за зайцями,Князька свого повеселить. Но «горе грішникові сущу…» – початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім «Енеїди», І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі «Москаль-чарівник» (написаний 1818 – 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, «городський писар» Финтик, каючись, співає:
О, горе мне, грешнику сущу!
Ко оправданню ответа не имущу,
Како й чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
Но «горе грішникові сущу, –Так київський скубент сказав, –Благих діл вовся не імущу!»Хто божії судьби пізнав?Хто де не дума – там ночує,Хотів де бігти – там гальмує.Так грішними судьба вертить!Троянці сами то пізнали,З малої речі пострадали,Як то читатель сам уздрить. Чинш – податок, плата хазяїнові за користування його землею.
Поблизь троянська кочованняБув на одльоті хуторок,Було в нім щупле будовання,Ставок був, гребля і садок.Жила Аматина там нянька,Не знаю – жінка чи панянка,А знаю, що була стара,Скупа, і зла, і воркотуха,Наушниця і щебетуха,Давала чиншу до двора: Лавинії к Петру мандрик – «…коржі з сиру з мукою та яйцями… називаються «мандрики» (Маркевич. – С. 15).
Три хунти воску на ставник – фунт – давня, ще з часів Київської Русі міра ваги у східних слов'ян, дорівнює 409,5 грама. Ставних – підсвічник у церкві, так називали і свічки для церковного підсвічника.
Льняної пряжі три півмітки – щоб уяснити, що таке півміток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжі. Готові до виробництва, намотані з шпульки на мотовило нитки пряжі рахували в таких одиницях: чисниця – 3 нитки, пасмо – 10 чисниць, півміток – 20 – 30 пасом.
Серпанків вісім на намітки – з серпанку – легкої прозорої тканини (подібної до нинішньої марлі) – готували намітки, якими пов'язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Кінці намітки, покриваючи фігуру жінки з спини, спускалися мало не до землі.
І двісті валяних ґнотів – ґноти для свічок, каганців, ламп. Дослідник творчості І. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: «Цією «статистичною довідкою» поет відтворює характерну картину економічних відносин кріпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявністю певної кількості грошей, яких особливо потребувало панське господарство кінця XVIII – початку XIX ст., коли все більше розвивались товарно-грошові відносини» (Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. – К., 1969. – С. 143). Треба тільки пам'ятати, що економічна реальність доби тут бурлескне обіграна, постає в гумористичному освітленні. Поряд з пряжею і воском (у неспіврозмірно малій кількості) фігурують розраховані на комічний ефект мандрики «к Петру» Лависі, а плата грошима за хутір, де «ставок був, гребля і садок», сміхотворно мала – в тиждень по алтину, тобто по три копійки.
Ковбас десятків з три Латину,Лавинії к Петру мандрик,Аматі в тиждень по алтину,Три хунти воску на ставник;Льняної пряжі три півмітки,Серпанків вісім на наміткиІ двісті валяних гнотів.Латин од няньки наживався,Зате ж за няньку і вступався,За няньку хоть на ніж готів. Муцик – мопс, взагалі маленька собачка.
Поноска – ошийник.
Тімениця – кірка з відмерлих часточок шкіри і бруду на довго немитому тім'ї малої дитини, а то й дорослого.
У няньки був біленький цуцик,Її він завжди забавляв:Не дуже простий – родом муцик,Носив поноску, танцьовав,І панії лизав од скукиЧастенько ноги скрізь і руки,І тімениці вигризав.Царівна часто з ним ігралась,Сама цариця любовалась,А цар то часто годував. Стременний – тут: слуга, який на полюванні пильнує собак; у потрібний момент він спускає їх з поводків на звіра. Під час виїзду на полювання мусив постійно бути біля свого пана, при стремені, звідки й походить назва.
Троянці, в роги затрубивши,Пустили гончих в чагарі,Кругом болото обступивши,Бичами ляскали псарі;Як тілько гончі заганяли,Загавкали, заскавучали,То муцик, вирвавшись надвір,На голос гончих одізвався,Чмихнув, завив, до них помчався.Стременний думав, що то звір. [79] «Атю його! гуджга!» – і крикнув,І з свори поспускав хортів;Тут муцик до землі прилипнувІ дух ві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
І зараз лист послав к Енею,Щоб вийшов битись сам на сам,Помірявсь силою своєю,Достав од Турна по усам;Хоть на киї, хоть кулакамиПоштурхатись попід боками,Або побитись і на смерть.А также пхнув він драгоманаІ до латинського султана,Щоб і сьому мордаси втерть. [73] Яхидна фурія раденька,Що по її все діло йшло;До людських бід вона швиденька,І горе мило їй було.Махнула швидко до троянців,Щоб сих латинських постоянцівПо-своєму осатанить.Тогді троянці всі з хортамиЗбирались їхать за зайцями,Князька свого повеселить. Но «горе грішникові сущу…» – початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім «Енеїди», І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі «Москаль-чарівник» (написаний 1818 – 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, «городський писар» Финтик, каючись, співає:
О, горе мне, грешнику сущу!
Ко оправданню ответа не имущу,
Како й чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
Но «горе грішникові сущу, –Так київський скубент сказав, –Благих діл вовся не імущу!»Хто божії судьби пізнав?Хто де не дума – там ночує,Хотів де бігти – там гальмує.Так грішними судьба вертить!Троянці сами то пізнали,З малої речі пострадали,Як то читатель сам уздрить. Чинш – податок, плата хазяїнові за користування його землею.
Поблизь троянська кочованняБув на одльоті хуторок,Було в нім щупле будовання,Ставок був, гребля і садок.Жила Аматина там нянька,Не знаю – жінка чи панянка,А знаю, що була стара,Скупа, і зла, і воркотуха,Наушниця і щебетуха,Давала чиншу до двора: Лавинії к Петру мандрик – «…коржі з сиру з мукою та яйцями… називаються «мандрики» (Маркевич. – С. 15).
Три хунти воску на ставник – фунт – давня, ще з часів Київської Русі міра ваги у східних слов'ян, дорівнює 409,5 грама. Ставних – підсвічник у церкві, так називали і свічки для церковного підсвічника.
Льняної пряжі три півмітки – щоб уяснити, що таке півміток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжі. Готові до виробництва, намотані з шпульки на мотовило нитки пряжі рахували в таких одиницях: чисниця – 3 нитки, пасмо – 10 чисниць, півміток – 20 – 30 пасом.
Серпанків вісім на намітки – з серпанку – легкої прозорої тканини (подібної до нинішньої марлі) – готували намітки, якими пов'язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Кінці намітки, покриваючи фігуру жінки з спини, спускалися мало не до землі.
І двісті валяних ґнотів – ґноти для свічок, каганців, ламп. Дослідник творчості І. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: «Цією «статистичною довідкою» поет відтворює характерну картину економічних відносин кріпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявністю певної кількості грошей, яких особливо потребувало панське господарство кінця XVIII – початку XIX ст., коли все більше розвивались товарно-грошові відносини» (Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. – К., 1969. – С. 143). Треба тільки пам'ятати, що економічна реальність доби тут бурлескне обіграна, постає в гумористичному освітленні. Поряд з пряжею і воском (у неспіврозмірно малій кількості) фігурують розраховані на комічний ефект мандрики «к Петру» Лависі, а плата грошима за хутір, де «ставок був, гребля і садок», сміхотворно мала – в тиждень по алтину, тобто по три копійки.
Ковбас десятків з три Латину,Лавинії к Петру мандрик,Аматі в тиждень по алтину,Три хунти воску на ставник;Льняної пряжі три півмітки,Серпанків вісім на наміткиІ двісті валяних гнотів.Латин од няньки наживався,Зате ж за няньку і вступався,За няньку хоть на ніж готів. Муцик – мопс, взагалі маленька собачка.
Поноска – ошийник.
Тімениця – кірка з відмерлих часточок шкіри і бруду на довго немитому тім'ї малої дитини, а то й дорослого.
У няньки був біленький цуцик,Її він завжди забавляв:Не дуже простий – родом муцик,Носив поноску, танцьовав,І панії лизав од скукиЧастенько ноги скрізь і руки,І тімениці вигризав.Царівна часто з ним ігралась,Сама цариця любовалась,А цар то часто годував. Стременний – тут: слуга, який на полюванні пильнує собак; у потрібний момент він спускає їх з поводків на звіра. Під час виїзду на полювання мусив постійно бути біля свого пана, при стремені, звідки й походить назва.
Троянці, в роги затрубивши,Пустили гончих в чагарі,Кругом болото обступивши,Бичами ляскали псарі;Як тілько гончі заганяли,Загавкали, заскавучали,То муцик, вирвавшись надвір,На голос гончих одізвався,Чмихнув, завив, до них помчався.Стременний думав, що то звір. [79] «Атю його! гуджга!» – і крикнув,І з свори поспускав хортів;Тут муцик до землі прилипнувІ дух ві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98