лограмів вагою, стріляли з сошок – підпори; стрілець для пом'якшення віддачі мав на правому плечі шкіряну подушку. В XVI – XVII ст. мушкети були на озброєнні в козацькому війську, одначе уже в кінці XVI ст. їх почали замінювати легшими і зручнішими рушницями. У XVIII ст. мушкети стали старим, віджилим видом зброї, хоч саме слово «мушкет» жило на означення рушниці взагалі.
Оружжина, оружина – так інколи називали рушницю.
Гамазея – склад.
Гвинтівка – відома ще з XVI ст. рушниця з нарізами в стволі для надання кулі обертового руху, що збільшувало дальність і точність стрільби. Заряджалася з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною і заганялася в рушницю шомполом з допомогою молотка. Взагалі гвинтівка була мисливською зброєю. Через повільність заряджання вона на озброєння війська не бралася. В Росії гвинтівки в сучасному розумінні, що заряджалися патронами з казенної частини, з'явилися пізніше, з середини XIX ст.
Фузія, фузея – рушниця з ударно-кремінним замком. Прийнята на озброєння російської армії при Петрі І замість мушкета. Мала тригранний багнет.
Булдимка – коротка запорізька рушниця. Вона була зручною для ближнього бою під час розвідки, із засідки, з козацьких чайок; там, де вирішальне значення мала особиста ініціатива й кмітливість воїна.
Флинта – власне така ж рушниця, як і фузія, тільки мала іншу конструкцію кремінного замка.
Яничарка – турецька рушниця з кремінним замком.
Фузія, флинта, яничарка – рушниці з довгим дулом, менш придатні для індивідуального бою, розраховані на регулярні війська феодальних країн, для солдатів, які йшли в бій зімкнутим строєм під командою і наглядом офіцерів.
Гаківниця – довга, важка рушниця, під час стріляння прикріплювалася до землі гаком. Була на озброєнні козацького війська ще з XV ст. У XVIII ст. – уже застарілий вид зброї. Гаківниці використовувались інколи тільки при обороні фортець. Іронія захована уже в самому строкатому переліку зброї латинського війська. Зброя кожної армії мусить бути уніфікованою, на рівні сучасних вимог. А тут? І архаїчна на той час ручна зброя самопального типу (мушкети, гаківниці), і прийняті в тогочасній армії фузії (але без головної частини спускового механізму – пружини), і запорозькі булдимки, і тульські флінти, і турецькі яничарки. І вишикувані в одному рядку списи, піки, ратища для людини того часу – не те саме. Певне, не тільки назвою різнилися козацький спис і піка утворених на початку 80-х років XVIII ст. пікінерських полків. Ратище – дерев'яне держално списа і власне спис у народній мові тих часів.

Для сильной армії своєїРушниць, мушкетів, оружжинНаклали повні гамазеї,Гвинтівок, фузій без пружин,Булдимок, флинт і яничарок.А в особливий закамарокСписів, пік, ратищ, гаківниць.Були тут страшнії гармати,Од вистрілу дрижали хати,А пушкарі то клались ниць. Жлукто – видовбаний з цілого стовбура дерева бочонок у формі циліндра. Жлукто призначалося для зоління білизни перед пранням. Форму жлукта мали вулики для бджіл, тільки відповідно обладнані всередині, з льотком, дном знизу і кришкою зверху.
Голити – поспішати, квапитися.
Днище – знаряддя для прядіння, спеціально вистругана дошка; на одному кінці її сидить пряха, на другому міститься видовбаний отвір для гребеня з мичкою.
Оснівниця , або снувачка – у ткацькій справі – дощечка з двома отворами, крізь які проходять нитки основи. Використовується при снуванні основи.
Витушка – ткацький прилад для змотування знятої з мотовила пряжі в клубки.
Квач – прикріплена до держална куделя з конопель чи іншого матеріалу для змазування чого-небудь.
Помело – мітла, також ганчірка на довгому держаку, щоб трусити сажу з димарів.
Макогін – товкач для розтирання в макітрі пшона, маку та ін.
Бендюги – віз з розпуском для перевезення колод та інших довгих предметів.
Кари – водовозка.
Мари – збиті з дерев'яних жердин носилки для перенесення труни з тілом покійника.
Депо пушкарськеє (франц. depot) – склад, місце стоянки та спорядження гармат.

Жлукта і улики на пушкиРобить галили на захват;Днища, оснівниці, витушкиНа принадлежность приправлять.Нужда перемінить закони!Квачі, помела, макогониВ пушкарське відомство пішли;Колеса, бендюги і кариІ самії церковні мариВ депо пушкарськеє тягли. Готування войовничих підданих царя Латина до бою з троянцями зображене в дусі гумористичних народних казок, приповідок, пісеньок.

Держась воєнного обряду,Готовили заздалегідьБагацько всякого снаряду,Що сумно аж було глядіть.Для куль – то галушки сушили,А бомб – то з глини наліпили,А слив солоних – для картеч;Для щитів ночви припасали,І дна із діжок вибивали,І приправляли всім до плеч. У них, бач, Тули не було – десь з початку XVII ст. Тула стала одним з центрів виготовлення холодної і вогнепальної зброї. У XVIII – XIX ст. – важливий постачальник зброї
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98