льний збить з його вінець, – Нагадаємо, що четверта частина «Енеїди» писалася в роки перебування І. Котляревського на військовій службі та безперервних наполеонівських воєн, зеніту слави французького полководця, ровесника, навіть однолітка Котляревського (обидва народилися 1769), виходу армій Бонапарта до кордонів Росії. Так само, як раніше на службу в канцелярію, а потім на вельми нелегкий хліб домашнього учителя поміщицьких дітей, І. Котляревський пішов на військову службу тому, що не було ліпшого виходу. За своєю вдачею він був глибоко мирною людиною, органічно не сприймав духу мілітаризму. Останні чотири рядки строфи – кращий тому доказ. Тут зовсім відсутній елемент травестії та бурлеску. Натомість звучить не знана досі у письменника гнівна саркастична нота. В цих рядках вчуваються інтонації, повторені на історично вищому ідейно-естетичному рівні через чотири десятки років у «Кавказі» (1845) Т. Шевченка. Пригадаймо:

Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками…


Гуде в Латії дзвін віщовийІ гасло всім к війні дає,Щоб всяк латинець був готовийК війні, в яку їх злость веде.Там крик, тут галас, там клепало,Тісниться люд і все тріщало.Війна в кровавих ризах тут;За нею рани, смерть, увіччя,Безбожность і безчоловіччяХвіст мантії її несуть. Для Януса, сердита бога – у стародавніх римлян Янус – бог часу, всякого початку і кінця, покровитель дверей і воріт, різних «входів» і «виходів». Зображувався у вигляді фігури з двома обличчями, зверненими в протилежні боки: старим – назад, в минуле; молодим – вперед, у майбутнє. В мирний час двері храму Януса в Римі були закриті, а під час війни відкривалися навстіж.

Була в Латії синагога,Збудована за давніх літДля Януса, сердита бога,Которий дивних був приміт:Він мав на голові дві тварі,Чи гарнії були, чи харі,Об тім Вергілій сам мовчить;Но в мирне врем’я запирався,Коли ж із храма показався,Якраз війна і закипить. [116] По дзвону вся латинь сунула,До храма з криком всі неслись,І навстяж двері одімкнула,І Янус вибіг, як харциз.Воєнна буря закрутила,Латинське серце замутила,Завзятость всякого бере;«Війни, війни!» – кричать, бажають,Пекельним пламенем палаютьІ молодеє і старе. [117] Латинці військо хоть зібрали,Та треба ж війську должносних,Які б на щотах класти знали,Які письменнійші із них.Уже ж се мусить всякий знати,Що військо треба харчовати,І воїн без вина – хом’як.Без битой голої копійки,Без сей прелесниці-злодійкиНе можна воювать ніяк. Були златиї дні Астреї – у стародавніх греків Астрея (мала ще ім'я Діке) – богиня справедливості, дочка Зевса і феміди. Жила на землі між людьми в «золотий вік», а коли настав «залізний вік» – покинула землю і стала зіркою на небі.
Фигляр – театральний блазень.
Обтекар – аптекар.
Гевальдигер – у російській армії офіцер, що виконував поліцейські функції. Посада запроваджена Петром І, скасована після реформи 1861 р.
Шпигон – шпигун.

Були златії дні Астреї,І славний був тогді народ;Міняйлів брали в казначеї,А фіглярі писали щот,К роздачі порції – обтекар;Картьожник – хлібний добрий пекар,Гевальдигером – був шинькар,Вожатими – сліпці, каліки,Ораторами – недоріки,Шпигоном – з церкви паламар. [119] Всього не можна описати,В Латії що тогді було,Уже зволялося читати,Що в голові у них гуло.К війні хватались, поспішались,І сами о світі не знались,І все робили назворот:Що строїть треба, те ламали,Що треба кинуть, те ховали,Що класть в кишеню, клали в рот. [120] Нехай турбуються латинці,Готовляться проти троян,Нехай видумують гостинціЕнею нашому в із’ян.Загляньмо, Турн що коверзує,Троянцям рать яку готує,Бо Турн і сам дзіндзівер-зух!Коли чи п’є – не проливає,Коли чи б’є – то вже влучає,Йому людей давить, як мух! [121] Та й видно, що не був в зневазі,Бо всі сусідні королькиПо просьбі, мовби по приказі,Позапаляючи люльки,Пішли в поход з своїм народом,З начинням, потрухом і плодом,Щоб Турнові допомагать:Не дать Енеєві женитись,Не дать в Латії поселитись,К чортам енейців всіх послать. Ардея – столичне рутульське місто.

Не хмара сонце заступила,Не вихор порохом вертить,Не галич чорна поле вкрила,Не буйний вітер се шумить.Се військо йде всіма шляхами,Се ратне брязкотить збруями,В Ардею –город поспіша.Стовп пороху під небо в’ється,Сама земля, здається, гнеться;Енею! де тепер душа? Мезентій тирренський – легендарний володар етруського міста Цере (Агілли). За жорстокість був вигнаний своїми співгромадянами. Тирренці – етруски.
Було полковник так Лубенський – Лубенський полк на чолі з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно підійшов на допомогу військам Петра І.
Пропав і вал… – йдеться про вали фортеці, в якій гарнізон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98