ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
вденний Лацій, область у середній Італії.
Сидицяне , точніше сідіціни – народ у Кампанії (область на Півдні Італії).
Калесці – жителі міста на півдні Кампанії (нині м. Кальві).
Ситикуляне – жителі міста Сатиккул в Кампанії.
Другим шляхом, з другого боку,Агамемноненко ГалесЛетить, мов поспіша до срокуАбо к воді гарячий пес;Веде орду велику, многуРутульцеві на підпомогу;Тут люд був разних язиків:Були аврунці, сидицяне,Калесці і ситикулянеІ всяких-разних козаків. Іпполит (Іпполіт) – син афінського царя Тесея і цариці амазонок Іпполіти.
За сими панськая дитина,Тезейович пан Іполит, –Надута, горда, зла личина,З великим воїнством валить.Се був панич хороший, повний,Чорнявий, красний, сладкомовний,Що й мачуху був підкусив.Він не давав нікому спуску,Одних богинь мав на закуску,Брав часто там, де не просив. Сіканці (сікули) – сіцілійці.
Аргавці (аргейці, аргосці) – жителі грецького міста Арголіди на півночі Пелепонесу; взагалі – греки.
Лабики – італійське плем'я, жителі міста Лабики в Лації.
Сакранці (сакрани) – плем'я в Лації.
Не можна, далебі, злічити,Які народи тут плелись,І на папір сей положити,Як, з ким, коли, відкіль взялись.Вергілій, бач, не нам був рівня,А видно, що начухав тім’я,Поки дрібненько описав.Були рутульці і сіканці,Аргавці, лабики, сакранці,Були такі, що враг їх зна. Камилла – італійська амазонка, ватажок загону вольськів (народність у стародавній Італії). Загинула від руки соратника Енея Аррунта.
Тут ще наїзниця скакалаІ військо немале вела,Собою всіх людей лякалаІ все, мов помелом, мела;Ся звалась діва-цар Камілла,До пупа жінка, там – кобила,Кобилячу всю мала стать:Чотири ноги, хвіст з прикладом,Хвостом моргала, била задом,Могла і говорить і ржать. [132] Коли чував хто о Полкані,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камілла – страшна войовниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила. [133] Така-то збірниця валилась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль, жаль Енея-неборака,Коли його на міль, як рака,Зевес допустить посадить.Чи він ввильне од сей напасті,Побачимо те в п’ятой часті,Коли удасться змайстерить. Частина п’ята Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. – С. 37).
Біда не по дерев’ях ходить,І хто ж її не скуштовав?Біда біду, говорять, родить,Біда для нас – судьби устав!Еней в біді, як птичка в клітці;Запутався, мов рибка в сітці;Терявся в думах молодець.Ввесь світ, здавалось, зговорився,Ввесь мир на його напустився,Щоб розорить його вкінець. [2] Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачив гибель неминучуІ мучивсь страшно, без числа.Як хвиля хвилю проганяла,Так думка думку пошибала;К олімпським руки простягав.Надеждою хоть підкреплявся,Но переміни він боявся,І дух його ізнемогав. [3] Ні ніч його не вгамовала,Він о війні все сумовав;І вся коли ватага спала,То він по берегу гуляв,Хоть з горя сильно ізнемігся;Мов простий, на піску улігся,Та думка спати не дала.Скажіть, тогді чи дуже спитьсяЯк доля проти нас яритьсяІ як для нас фортуна зла? [4] О сон! з тобою забуваємВсе горе і свою напасть;Чрез тебе сили набираєм,Без тебе ж мусили б пропасть.Ти ослабівших укріпляєш,В тюрмі невинних утішаєш,Злодіїв снищами страшиш;Влюблених ти докупи зводиш,Злі замисли к добру приводиш,Пропав – од кого ти біжиш. Пред ним стоїть старий дідище – бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.
Він був собі ковтуноватий – ковтун – жмут збитого волосся.
Пелехатий – старий, запущений.
Енея мислі турбовали,Но сон таки своє бере;Тілесні сили в кім охляли,В тім дух не швидко, та замре.Еней заснув і бачить снище:Пред ним стоїть старий дідище,Обшитий весь очеретом;Він був собі ковтуноватий,Сідий, в космах і пелехатий,Зігнувсь, підпершися ціпком. [6] «Венерин сину! не жахайся, –Дід очеретяний сказав, –І в смуток дуже не вдавайся,Ти гіршії біди видав;Війни кривавой не страшися,А на олімпських положися,Вони все злеє оддалять.А що мої слова до діла,Лежить свиня під дубом білаІ тридцять білих поросят. Іул построїть Альбу-град – згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга – попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби («Як тридесят промчаться годи») заснували місто Рим.
З аркадянами побратайся – тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98
Сидицяне , точніше сідіціни – народ у Кампанії (область на Півдні Італії).
Калесці – жителі міста на півдні Кампанії (нині м. Кальві).
Ситикуляне – жителі міста Сатиккул в Кампанії.
Другим шляхом, з другого боку,Агамемноненко ГалесЛетить, мов поспіша до срокуАбо к воді гарячий пес;Веде орду велику, многуРутульцеві на підпомогу;Тут люд був разних язиків:Були аврунці, сидицяне,Калесці і ситикулянеІ всяких-разних козаків. Іпполит (Іпполіт) – син афінського царя Тесея і цариці амазонок Іпполіти.
За сими панськая дитина,Тезейович пан Іполит, –Надута, горда, зла личина,З великим воїнством валить.Се був панич хороший, повний,Чорнявий, красний, сладкомовний,Що й мачуху був підкусив.Він не давав нікому спуску,Одних богинь мав на закуску,Брав часто там, де не просив. Сіканці (сікули) – сіцілійці.
Аргавці (аргейці, аргосці) – жителі грецького міста Арголіди на півночі Пелепонесу; взагалі – греки.
Лабики – італійське плем'я, жителі міста Лабики в Лації.
Сакранці (сакрани) – плем'я в Лації.
Не можна, далебі, злічити,Які народи тут плелись,І на папір сей положити,Як, з ким, коли, відкіль взялись.Вергілій, бач, не нам був рівня,А видно, що начухав тім’я,Поки дрібненько описав.Були рутульці і сіканці,Аргавці, лабики, сакранці,Були такі, що враг їх зна. Камилла – італійська амазонка, ватажок загону вольськів (народність у стародавній Італії). Загинула від руки соратника Енея Аррунта.
Тут ще наїзниця скакалаІ військо немале вела,Собою всіх людей лякалаІ все, мов помелом, мела;Ся звалась діва-цар Камілла,До пупа жінка, там – кобила,Кобилячу всю мала стать:Чотири ноги, хвіст з прикладом,Хвостом моргала, била задом,Могла і говорить і ржать. [132] Коли чував хто о Полкані,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камілла – страшна войовниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила. [133] Така-то збірниця валилась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль, жаль Енея-неборака,Коли його на міль, як рака,Зевес допустить посадить.Чи він ввильне од сей напасті,Побачимо те в п’ятой часті,Коли удасться змайстерить. Частина п’ята Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. – С. 37).
Біда не по дерев’ях ходить,І хто ж її не скуштовав?Біда біду, говорять, родить,Біда для нас – судьби устав!Еней в біді, як птичка в клітці;Запутався, мов рибка в сітці;Терявся в думах молодець.Ввесь світ, здавалось, зговорився,Ввесь мир на його напустився,Щоб розорить його вкінець. [2] Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачив гибель неминучуІ мучивсь страшно, без числа.Як хвиля хвилю проганяла,Так думка думку пошибала;К олімпським руки простягав.Надеждою хоть підкреплявся,Но переміни він боявся,І дух його ізнемогав. [3] Ні ніч його не вгамовала,Він о війні все сумовав;І вся коли ватага спала,То він по берегу гуляв,Хоть з горя сильно ізнемігся;Мов простий, на піску улігся,Та думка спати не дала.Скажіть, тогді чи дуже спитьсяЯк доля проти нас яритьсяІ як для нас фортуна зла? [4] О сон! з тобою забуваємВсе горе і свою напасть;Чрез тебе сили набираєм,Без тебе ж мусили б пропасть.Ти ослабівших укріпляєш,В тюрмі невинних утішаєш,Злодіїв снищами страшиш;Влюблених ти докупи зводиш,Злі замисли к добру приводиш,Пропав – од кого ти біжиш. Пред ним стоїть старий дідище – бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.
Він був собі ковтуноватий – ковтун – жмут збитого волосся.
Пелехатий – старий, запущений.
Енея мислі турбовали,Но сон таки своє бере;Тілесні сили в кім охляли,В тім дух не швидко, та замре.Еней заснув і бачить снище:Пред ним стоїть старий дідище,Обшитий весь очеретом;Він був собі ковтуноватий,Сідий, в космах і пелехатий,Зігнувсь, підпершися ціпком. [6] «Венерин сину! не жахайся, –Дід очеретяний сказав, –І в смуток дуже не вдавайся,Ти гіршії біди видав;Війни кривавой не страшися,А на олімпських положися,Вони все злеє оддалять.А що мої слова до діла,Лежить свиня під дубом білаІ тридцять білих поросят. Іул построїть Альбу-град – згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга – попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби («Як тридесят промчаться годи») заснували місто Рим.
З аркадянами побратайся – тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98