лько люду погубила,А в смутний час навтікача!Нехай лиш Турн, що верховодитьІ всіх панів за кирпи водить,З Енеєм порівня плеча. [106] Нехай оставить нас в свободі,Нехай царівні дасть покой;Нехай живе в своїй господі,А щоб в Латію ні ногой.А ти, Латине, всіх благійший,Прибав Енею дар смачнійший:Йому Лавинію оддай.Сим сватовством нам мир даруєшІ царства рани урятуєш;Дочці ж з Енеєм буде рай. [107] Тебе ж прошу я, пане Турне!Покинь к Лавинії любовІ проясни чоло нахмурне,Щади латинську нашу кров.Еней тебе лиш визиває,А нас, латинців, не займає,Іди з троянцем потягайсь!Коли ти храбрий не словами,Так докажи нам те ділами,Побить Енея постарайсь». [108] Од річі сей Турн роз’ярився,Як втопленик, посинів ввесь;Дрижали губи, сам дрочився,Зубами клацав, мовби пес,Сказав: «О, стара пустомеля!Яхидств і каверз всіх оселя!І ти тхором мене зовеш!І небилиці вимишляєш,Народ лукаво ввесь лякаєш,На мене ж чортзна-що плетеш. [109] Що буцім хочу я одтятиГоловку лисую твою;Та згинь! – не хочу покалятиЧесть багатирськую свою.А ти, Латине милостивий,Коли такий став полохливий,Що і за царством байдуже?Так лізьте ж до Енея раком,Плазуйте перед сим трояком,Він мир вам славний устриже. [110] Коли ж до мира я поміха,Коли Еней мене бажаІ смерть моя вам єсть потіха;Моя душа не єсть чужаОд храбрості і од надії,Іду, де ждуть мене злодії,Іду і б’юся з втікачем!Нехай хоть стане він Бовою ,Не наляка мене собою,Поміряюсь з його плечем». [111] Коли в конгресі так тягались,Еней к Лавренту підступав;На штурм троянці шиковались,До бою всякий аж дрижав.Латин таку почув новинку,Злякавсь, пустив із рота слинку,І вся здригнула старшина.«От вам і мир», – сказав Турн лютийІ, не терявши ні минути,Пред військом опинивсь, як на! [112] Оп’ять настав гармидер, лихо;Народ, як черв, заворушивсь.То всі кричать, то шепчуть тихо,Хто лаявся, а хто моливсь.Оп’ять війна і різанина,Оп’ять біда гне в сук Латина,Сердешний каявсь од душі,Що тестем не зробивсь Енею,І послі б з мирною душеюЛигав потапці і книші. [113] Турн миттю нарядився в збрую,Летить, щоб потрошить троян;І роз’ярив дружину злуюПобить Енеєвих прочан.Прискочив перше до Камілли,Як огир добрий до кобили,І став їй зараз толковать:Куди їй з військом напирати;Мессап же мусить підкреплятиЦариці сей прокляту рать. [114] Розпорядивши Турн як треба,Махнув, засаду щоб зробить,На гору, що торкалась неба,І щоб фрігійців окружить.Еней построїв тож отряди,Де всім назначив для осадиБез одступу на вал іти.Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,Ідуть, щоб побідить поспішноАбо щоб трупом полягти. [115] Троянці сильно наступалиІ тиснули своїх врагів,Не раз латинців проганялиДо самих городських валів.Латинці также оправлялисьІ од троянців одбивались,Один другого товк на прах;Тут їх чиновники тузились,Як півні за гребні возились;Товклись кулаччям по зубах. [116] Но як Арунт убив Каміллу,Тогді латинців жах напав;Утратили і дух, і силу,Побігли, хто куди попав.Троянці з біглими змішались,Над їх плечами забавлялисьІ задавали всі сто лих.Ворота в баштах запирали,Своїх ховатись не пускали,Бо напустили б і чужих. [117] Як вість така прийшла до Турна,То так мерзенно іскрививсь,Що твар зробилась нечепурнаІ косо, зашморгом дививсь.Потім ярує од досади,Виводить військо із засадиІ гору покида, і ліс;І тілько що спустивсь в долину,То в тую ж самую годинуУздрів Енеєвих гульвіс. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз – Феб, або Аполлон – бог сонця.

Пізнав пан Турн пана Енея,А Турна тож Еней пізнав;Вспалали духом Асмодея,Один другого б розідрав;Не обійшлося б тут без бою,Коли б пан Феб од перепоюЗаранше в воду не залізІ не послав на землю ночі;Тут всіх до сна стулились очіІ всяк уклався горлоріз. [119] Турн, облизня в бою піймавши,Зубами з серця скреготав;Од дуру, що робить не знавши,Латину з злостію сказав:«Нехай злиденнії прочани,Задрипанці твої трояни,Нехай своїх держаться словІду з Енеєм поштурхаться,В моїх проступках оправдаться:Убить – і околіть готов. Навісна – дівка, яку нав'язують багатьом женихам.

Пошлю Енея до Плутона,Або і сам в ад копирсну;Уже мні жизнь і так солона!Оддай Енею навісну …»«Гай, гай! – Латин тут обізвався. –Чого ти так розлютовався?Що ж буде, як розсерджусь я?Уже мені брехати стидно;А потаїть – богам обидно;Святая правда дорога! [121] Послухай же, судьби єсть воля,Щоб я дочки не оддававЗа земляка, а то зла доляНасяде, хто злама устав.Мене Амата ублагалаІ так боки натасовала,Що я Енею одказав.Тепер сам мусиш мірковати,Чи треба жить, чи умирати;А лучче, якби в ум ти взяв Тут названі села, розташовані навколо Полтави.
Івашки – кілометрів вісім на північ від Полтави.
Мильці – південна околиця Полтави.
Пушкарівка – село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.
Будища – на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища – село, давні
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98