ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Така жінка – приємний тягар. Відверто кажучи, заздрю Сергієві. Дивлячись на вас, не можна не думати про…
Я відкашлялася:
– Вас погано чути, Костянтине! Мабуть, щось із зв'язком. Ще раз – спасибі за допомогу. Доброї вам ночі. – Я поклала слухавку.
Оце так несподіванка! Оце так примха долі! Що ж тепер робити? – Все, що завгодно, лише не відмовлятися від роботи, Марго. Здається, це – справді твій шанс.
Тієї ночі телефон дзвонив щоп'ять хвилин. Я протрималася з півгодини, а потім у відчаї висмикнула виделку з розетки. У відчаї, Марго? Ти не у відчаї! У відчаї Ян, і в цьому винна ти. – Однак я не можу з ним зараз зустрічатися. Мені потрібен час. Час, щоб все з'ясувати.
Я сіла за стіл, взяла папір, олівець, кілька хвилин подумала і написала:

«Милий Яне!
Мені треба поїхати на кілька днів. Вибач, що не змогла попередити заздалегідь. Не телефонуй – я сама прийду. Як ти хотів. Пам'ятаєш? Ти казав, що кохання – це повна довіра. Довірся мені, Яне!
Марго».
Я зігнула листок навпіл, поклала його у кишеню і вийшла надвір. Знайти дім Яна – не проблема. Такі дивовижні споруди ростуть лише в одному місці – старому кварталі. Година пішки.
Діставшись його будинку, я підняла голову: вікна Яна випромінювали м'яке, тепле світло. Як його очі. Його дивовижні очі. Що він зараз робить? – Телефонує, ідіотко, що ж іще?
Повільно йдучи сходами, я впізнавала місця, де ми цілувалися: перила, до яких Ян мене притискав, підвіконня, на яке я спиралася. Його двері… Я згадала, як Ян стояв на порозі – щойно з-під душу, мокрий, збентежений, нічого не розуміючи. Раптом мене охопила така божевільна печаль, така туга за його очима, губами, руками, за його ніжністю, що, не тямлячи себе від смутку, я всім тілом притиснулася до дверей, які відокремлювали мене від Яна, розкинула руки, вдавила обличчя в холодну шкіру оббивки і щосили подумала: «Я не можу без тебе, Яне! Боже мій, як мені без тебе погано! Що ти зробив зі мною? Що ми наробили, Яне? Тимені потрібний. Тимені дуже-дуже потрібний!»
Легкі кроки в коридорі. Чорт! Він мене почув! Він почув мої думки! – Божевільна! Хто ж так голосно думає?! Йому не треба тебе бачити, цей чоловік відчуває тебе кожною клітиною свого тіла.
Безшумно, як кішка, я кинулася до ліфта і сховалася в невеличкій темній ніші.
Двері відчинилися. На порозі стояв Ян. Я не могла його бачити, проте я теж відчувала його, як він мене. Я затамувала подих. Сподіваюся, ти дихаєш за мене, Яне!
Його тихий і такий ніжний голос:
– Марго!
Все моє тіло потягнулося вперед, до нього, в його обійми не в змозі опиратися поклику, запрошенню, наказу, які злилися в його голосі в одне ціле. Ні! Не можна, Марго! Не зараз! Я ще дужче притиснулася до стіни і заплющила очі.
– Марго, це ти? Я знаю, що ти тут. – Він вийшов на сходи, ступив до ліфта. Ще один крок – і він мене побачить. От що ти наробила, ідіотко! Цієї миті кабіна ліфта затремтіла, протяжно заскиглила, зупиняючись, і випустила з себе веселу компанію. Ян повернувся у квартиру і замкнув за собою двері. Я перевела подих, нечутно підійшла до дверей його квартири, залишила записку і стрімголов вилетіла надвір.
Ти мій, Яне! Я буду за тебе боротися. За таку людину варто боротися. Я завжди вважала себе слабкою. Всі казали, що в мене сили – яку дитини. Настав час це перевірити.
Я прийшла додому. Алі в квартирі не було. Мабуть, не спить малий бешкетник. Зловила себе на думці, що вже майже звикла до такого стану речей. Мама казала, що людина може звикнути до всього, а от повністю позбавитися хоч однієї, найпростішої звички – не в її силах.
Зручно вмостившись у ліжку з блокнотом і олівцем у руках, я на чистому листку паперу великими літерами написала єдине слово «Ян» і замислилася.
Вчора в ліжку Ян сказав мені одну дуже важливу річ. Він народився у Львові. Не в Харкові, а Львові. Там-таки в одному з дитячих будинків і виріс, там-таки закінчив університет. Отже, треба шукати у Львові. «Архітектор Соколи Я.В. науці невідомий», – сказали мені. А, може, у нашому світі Ян хтось інший за фахом? Мої сни в усіх деталях збігалися з реальністю. Дати, імена, прізвища – кожна дрібниця. Чи можливо, щоб факт з мого сну у реальному світі набув трохи іншого звучання? Може, Там Ян – скульптор чи інженер?
На папері під словом «Ян» я написала:
1) запити в усі дитячі будинки міста Львова;
2) запити в усі вищі навчальні заклади з технічними напрямками;
3) запити в метричний архів;
Та-а-ак… Це ще один день в бібліотеці над довідниками. Якщо не більше. Гаразд, стосовно Яна, здається, все.
На іншому листку паперу я написала слово «сон» і замислилася, точніше, впала у стан, подібний до трансу. Мені здалося, що це тривало з хвилину, проте, отямившись, я подивилася на годинник і присвиснула. Двадцять п'ять хвилин! Ого! Так довго розмірковувати, а в голові – жодної думки. Я кинула погляд на блокнот і завмерла. Я помилялася. Думки були. Акуратно записані на папері моїм власним почерком. Шість речень. Коротких і ясних.
Я є і Тут, і Там.
Всі люди є і Тут, і Там.
Всі речі є і Тут, і Там.
Ян є лише Тут.
Річ, яка є лише Тут.
Доказ, доказ, доказ.
Правильно. Геніально просто. Якщо мої сни не просто сни, а інший світ, інший вимір, інша реальність – байдуже що, то мені потрібна річ, яку я зможу пронести у цей світ і залишити у єдиної людини, яка існує лише Тут. У Яна. Це й буде доказ. Якщо ж мої сни – звичайнісінькі сни і нічого більше, то річ нікуди не дінеться. Це означатиме, що Ян – витвір моєї фантазії, а за мною божевільня плаче. Ризиковано, та я не боялася. Дивно, така цілковита відсутність страху…
Я прокинулася з щасливою думкою – зробити Яну подарунок.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики