А ти тихо спиш під це мерехтіння.
Можливо я збрехав, коли став таким категоричним — проте дивлюся на небо і стаю рожевим променем.
Доторкаюся й ховаю його собі за пазуху.
Ти головне не турбуйся — ми зараз розплющимо очі та опинимося там, де хотіли бути кілька сотень років тому. Чи просто мріяли про ті місця на нашій неосяжній планеті, яку ми називаємо з тобою Всесвітом.
А знаєш, що було б найкращим зараз для нас?
Я гадаю — твоє пробудження: ми б разом дивилися на цей схід червоного сонця.
Проте ти спиш. Спиш дитячим сном прямісінько на сходах. Я живу поруч та не можу відірвати погляд. Я ніколи не належав світанку — проте він належить мені зараз… Принаймні його частка.
Це неначе сором, що гніздиться у надрах твого тіла. Сьогодні має відбутися мейоз. Мейоз наших тіл навпіл, а потім на рівні чотири чверті.
Тихо позіхаєш позаду та прокидаєшся, коли по колії починає бігти трамвай, дзвонячи своїми коліщатами. Розтікаємося, потяг розтинає душу навпіл — це вже не я.
Ніч добігає до свого логічного початку. Ніч розпочинається разом із музикою кожного наступного треку. По кімнаті розкидані пляшки та пластмасова тара. Залишаю…
Під нікотинною залежністю завше розуміли паління.
Мені ж просто подобалося сидіти десь біля тебе, коли ти палила справжній, міцний, власноруч вирощений, тютюн із вишнею.
Чи сидіти і їсти симиренки, дивлячись на перехожих, що посміхалися.
Бо якщо людина не посміхається…
Ну просто не вірю, що люди не посміхаються — усміх має жити усюди, але найчастіше обирає серце. Люблю ділитися усмішками та чекати на їх повернення; люблю щастя, що витає у повітрі; люблю сонце; etc.
Сонце — це найбільша радість, яке завжди існуватиме поруч, освітлюючи волосся та обличчя, руки та інше. Сонце завжди змінював місяць, що асоціювався у людей із різними речами.
Змінюючи свої округлі форми кожні тридцять діб він існував визначеним у житті тільки три дні… зі сталою періодичністю, що заворожувала у вихорі підсвідомого абсолютизму досконалості людини.
П’янкий аромат узбережжя Києва…
П’янкий аромат твоїх парфумів…
Вони трохи схожі…
Насправді мене нічого не тримає. Я можу стати великим метеликом та полетіти туди, де вічно сяятиме сонце. Хоча краще стану Маленьким Принцом Сент-Екзюпері. Й відповідатиму за тебе.
Коли наступає ніч, ми відкриваємо свої душі.
Засмоктані у невідоме, де шукаємо прозорі зорі. І знаємо, що нічого не знайдемо, але продовжуємо нишпорити. Знову зустрічаємо тих, хто не байдужий нам, проте намагаємося стримувати свої почуття, що квітнуть у нас колючим бур’яном.
All is full of love…
Намагаємося рухатися так, як рухаємося зазвичай, проте нічого не вдається оскільки із усіх щілин грає музика, яка змушує танцювати у скажених вирах.
Закидаємо руки за голову та скрегочемо, неначе цвіркуни.
Все навкруги стихає, а тиша породжує вже сама себе.
Голова рухається навкруги шиї, очі — навкруги орбіт.
Сонце заходить за обрій, та ми подоважуємо рухатися.
Вія повільно входить до цього світу і починає віддаватися цим прекрасним, чудодійним рухам.
Генії прокидайтесь зі свого сну та починайте рухатися навкруги нас, бо зараз саме ми — найкраще, що є у Всесвіті…
Розум покинув моє тіло.
Ілюмінація, навкруги мене втрачає забарвлення, а ти втрачаєш свої форми.
Зупинися іритувати мене!
Я БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ!
Намагаюся вхопитися за тебе, проте ці кляті закони фізики, які діють і тут, віддаляють мене від тебе, призводячи до колових думок.
Падаємо…
…а завтра почнеться сезон, коли дощі розмиють усі дороги та змиють усі машкари з обличчя. Саме час вийти з-за лаштунків та відкрити душу тим, хто збереже твою таємницю. Запарюю мате з м’ятою та сідаю вдивлятися у прохолодну осінню душу, яка ще не заполонила Київ. Намагаюсь пригадати все…
З самого ранку Київ буде пахкотіти спаленим листям. Цей аромат витатиме усюди — починаючи від квартир, та закінчуючи тихими кав’ярнями посередині Подолу.
Життя прекрасне, особливо якщо підійматися до Хреста Бажань на Андріївському узвозі по сходам, де подекуди немає до 4 сходинок.
І нарешті багно-Київ-спаплюжені пагорби-розмови…
А потім маршрутне таксі, пропахле цигарковим димом, думки про майбутнє, оригінальні ідеї, які не висвітлені на усі боки…
До речі, „є місця, які містять негативну енергетику та занурюють до депресій” — це щира правда. Таке місце для мене — це мій дім, де я гублю усю енергію…
А ще сьогодні зняв останню маску перед тобою: тепер ти знаєш, ДЕ мене шукати…
Навіщо я це зробив?
Ще заполонять моє місце, де повітря найсвіжіше, небо найясніше, а думки найпрекрасніші…
Я ніколи не знав скільки тобі років.
Інколи ти казала, що старше мене на два роки, інколи — на п’ять, проте я був певен, що ти була старше мене на ціле життя.
Але зараз ти залишалася такою самою маленькою дівчинкою, якою була в дитинстві.
Ти так само, як і тоді, вставала під тінь кремезних дерев та дивилася вгору, шукаючи сонце. До того ж ставала так, щоб затінок від дерева, закривав твою тінь.
Ти так могла триматися годинами, дивитися вгору, коли на тебе оглядають тисячі перехожих та намагаються схопити твій погляд.
Найбільш яскравим періодом твого життя було дитинство. Тоді ти любила природу.
Плакала, коли баба труїла колорадських жуків…
Але з часом ти росла і сучасність робила твоє серце все більш безжальним. І ти стала любити тільки себе.
Твій егоїзм інколи вбиває мене…
На жаль…
А тим часом, стара добра муза, імені якої я не знаю, сиділа на березі річки та дивилася у води та посилала до моєї голови різнокольорові уявлення про цей світ.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12