Нехай лише теоретична, — практика докладеться згодом.
І, можливо, нова реальність, котра поступово витісняє старий порядок, знищує також усе пов’язане з ним, усе, що заважає їй повновладно заволодіти свідомістю учасників спектаклю.
Не знаю, може я й помиляюсь. Але наступного дня люди почали зникати. Першою, про кого ми дізналися, була Анна.
РОЗДІЛ ІІІ. СОУЕЙН

І що є, зрештою, брехня?
Це просто правда в масці.
Лорд Байрон
Брехня, у той чи інший спосіб, завжди є дитям страху.
Алістер Кроулі

Кінець жовтня в Шотландії — зовсім не розпал туристичного сезону. Особливо ж на північному узбережжі; море зробилося брудно-сірим від постійних штормів, а пронизливий вологий вітер, здавалося, пробирався не лише крізь віконниці, але й під шкіру. Ми не бачили сонця вже мабуть з місяць, і, хоча було не надто холодно, половина з нас вже перехворіла на ту особливу застуду, котра виникає від хандри і нестачі сонячного світла.
Однієї суботи нас повезли до Сент-Ендрюза, де ми змогли повідправляти листи додому, придбати деякі теплі речі і поновити запаси лікарських засобів. Втім, дехто зрозумів нагоду по-своєму, і, коли ми поверталися до автобусу, сумка Евана підозріло дзеленчала, і навряд чи це були шкарпетки чи упаковка аспірину. Дафна придбала тартановий плед, чим невимовно пишалася. Мені ледве вдалося відмовити її від придбання сувенірного кільту і берета з балабоном; досить було того, що Еван прихопив на ярмарку кілька пляшок сувенірного скотчу. Як, виявляється, людям бракує автентики! Втім, я теж не втрималась від придбання сувеніру — детальної карти графства Файф. Не знаю навіть, навіщо вона мені знадобилася. Втім, із сувенірами завжди так.
Коли ми повернулись до Школи, на нас чекав невеличкий сюрприз — як виявилось, сталося якесь пошкодження електролінії, і в усій Школі не було світла. Професор Бамбузл із саркастичною гримасою видав нам пару лампових ліхтарів і свічки, тактовно попросивши нічого не підпалювати — бо не працює навіть телефон, і, у випадку чого, ніхто не приїде рятувати нас з пожежі. Не сподобалась мені ця його гримаса — і я мала рацію. Бамбузлівські шибеники використали ситуацію, як могли — завивали в темних коридорах, неочікувано вистрибували з-за повороту і кидали під ноги всякий непотріб. Ми їх всіляко ігнорували, і, хоча Боян послизнувся на чомусь вельми схожому на криваву калюжу, ми, навчені гірким досвідом, зберігали спокій і незворушність.
Вечеря пройшла у досить урочистій атмосфері, мабуть цьому сприяла напівтемрява, яку ледь-ледь розсіювало блідо-жовте світло свічок: голоси мимохіть притишувалися, і, замість обговорювати семінари, застуду та інші буденні прикрості, ми говорили про високі матерії. Зокрема, Еван підняв питання про дегустацію його сувенірного віскі — він правильно виснував, що навряд ці чудові напої протримаються до від’їзду додому — а тут така нагода… З цією метою ми і піднялись до нашої вітальні. Втім, виявилося, що ми трохи запізнились — у вітальні вже було повно народу; справді ж, віталень було всього дві, а охочих потеревенити цього вечора — значно більше, тож слід було ворушитись, якщо б ми хотіли зайняти собі місце. І все ж, практично ніхто з нас не захотів іти до своїх темних кімнат, натомість ми вирішили приєднатись до колег — тут були представники груп професорки Демінор і доктора Мілтона — бамбузлівці переважно збиралися на першому поверсі. Колеги, здається, не були проти, особливо ж, коли Еван дістав свої запаси — віскі шляхетних шотландських сортів Лонгморн, Аберлур та Мортлах.
Дегустація виявилася належним завершенням дня і, хоча нам дісталося лише по ковтку — справді, спробуйте розділити три пляшки на двадцять персон! — було дуже затишно сидіти у світлі свічок, відчуваючи тепло ззовні і всередині, тоді як за вікном чути було шум холодного дощу та пориви вітру.
— А до речі, — раптом проказав Горан, чорнобровий хлопець з групи Мілтона, відриваючись від поважної бесіди з Владом, — Здається, завтра — Хеловін.
— Твоя правда, сусід! — радісно підтримав Боян, який мучив одну з пляшок, намагаючись вичавити ще кілька крапель, — Це треба якось відсвяткувати!
— Ну, — проказав Еван, — Якщо я не помиляюсь, то свято вже настало. Вже пів на першу.
— Цікаво, вони навмисне світло вимкнули? — докинула Яна, котра теж потрапила до мілтонівської групи, — Аби створити святкову атмосферу?
— А чого, я би не здивувалась, — промовила Дафна, — після всіх тих дивних випадків, які тут відбуваються…
— Що ти маєш на увазі? — здивувався Тоні, який теж зазирнув на вечірку разом зі своїми колегами з демінорівської групи.
Я теж повернулися до Дафни із запитанням у погляді. Що вона таке задумала?
— Зникнення, — відповіла вона, — На минулому тижні Анна з нашої групи не з’явилася на пари…
Ага, ну ясно, до чого це. Дафна вирішила розпочати кампанію! Ну що ж, саме вчасно. Хоча люди у вітальні розбилися на кілька дискусійних груп, як я помітила, колеги з моєї групи із зацікавленням слідкують за розвитком саме цієї сценки.
— А, ти про це… — протягнув Горан, — В нас теж бракує одного. Але доктор Мілтон сказав, що Нік сам захотів поїхати.
— Ага, — підхопила я, — пан Арт сказав те саме про Анну. Яна, ти жила з нею в одній кімнаті. Анна щось казала про своє бажання поїхати звідси?
— Та наче ні… — замислилась Яна, — Коли я прийшла після пар у вівторок, її вже не було. І її речей теж.
— От! — долучився до нашої дискусії Еван, — А я що казав? Тут не все так просто!
— Це ти про ті ритуали, про які дізнався Алекс? — запитала Вероніка, котра, очевидно, не забула нашої розмови.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48