— обурився Еван, — Уявляєте, я — і в сукні. Страхітливе видовище. Невже ви цього хочете?
— Ага, — кивнула Дафна, — Хочемо. Завжди любила трилери.
— Ти себе недооцінюєш! — усміхнулась я, — Знаєш, з тебе вийде дуже, гм, імпозантна леді. Алекс тобі від заздрощів очі видряпає.
— Ха! — сказав Еван, — А й справді, я завжди знав, що в мене дуже зваблива фігура. Дивіться!
Він став і легковажно покрутив перед нами могутніми тілесами.
— О! Ну як?
— Ой, краще сядь, люди дивляться, — пробурчав Боян, — Тобі не соромно? Ти -не леді, Еван.
В Евана спершу відібрало мову, а потім пробило на дикий регіт.
— Ага… — промимрив він, схлипуючи крізь сміх, — Я — пропаща жінка. Боян, якщо ти, після всього, що між нами було, зі мною не одружишся, піду от і втоплюся…
— Тю, дурний, — засміявся Боян, — Не можу я з тобою одружитися. В мене целібат.
— Ой, в тебе проблеми в особистому житті? — зраділа Дафна, — Так я тобі з задоволенням допоможу. Всього лише п’ятдесят фунтів сеанс…
— А що, допоможе? — зацікавився Едгар.
— Ну… залежно від чого, — зітхнула Дафна, — Але невиліковним ми даємо п’ять процентів знижки.
Зрештою, ми таки розібрали костюми і рушили до своїх кімнат — приміряти. Мені дістався гарний чорний фрак, правда, на три розміри більший ніж треба. Поки я мудрувала коло дзеркала з поясом, намагаючись змусити штани принаймні не падати з мене, до кімнати зазирнув похмурий Тоні. В руках у нього була якась легковажна рожева сукня.
— Одягаєшся? — поцікавився він, — Мені зайти пізніше?
— Та ні, заходь, не соромся. Допоможеш мені розібратися з цими обладунками… Тобі мабуть теж знадобиться консультація?
— Ой, я не знаю, — сумно мовив Тоні, сідаючи на своє ліжко, — Мені здається все це вже занадто… Я буду виглядати як ідіот.
— Ідіотка, — виправила я.
— А, точно… Дякую, — серйозно мовив він. Ну треба ж, який непробивний!
Нарешті, зав’язавши пояс морським вузлом, я досягла бажаного результату. Штани не падали. Зате виглядали наче здута повітряна кулька, ще й по землі волочилися.
— Подивись на мене, — звеліла я, — Порівняно зі мною, ти будеш сама елегантність.
Тоні покосився на мене і нарешті усміхнувся.
— Нічого, срамоту фраком прикриєш.
— Ах ти ж… — я жбурнула в нього подушкою, — А ну давай ти одягайся! Подивимось… Хоча тобі отим рожевим чудом срамоти не прикрити. Інша, розумієш, концепція.
Нещасний мій сусід покрутив в руках сукню. Приклав її до себе і сором'язливо посміхнувся.
— А от мені трохи ніяково. Чи не могла б ти… е-е…
— Почекати за дверима?
— Ну я…
— Та зрозуміло. Чого ж, могла б. Гаразд, розважайся.
Я тактовно вийшла з кімнати, залишивши Тоні на самоті. Ач, який сором’язливий… Податися мені нікуди було, та я й не хотіла зайвий раз світити "срамотою" у загальній залі, тож я рушила до вітальні з метою зробити собі чаю. Так сталося, що якраз в цей момент з вітальні назустріч мені вийшли двоє бамбузлівців — Алекс і його приятель, смаглявий мачо Джані. Вони про щось тихо перемовлялися, а Алекс тримав під пахвою сумнозвісний магнітофон.
— Так от, коли я подам тобі знак, ти… — говорив Джані.
— Тс-с… — перервав його Алекс, кивнувши в мою сторону. Джані замовк, з підозрінням глянувши на мене.
— Веселого Соуейну! — ввічливо посміхнулась я.
Юні містифікатори не відповіли, лише пришвидшили крок. Я проводжала їх очима, доки вони не зникли в напівтемряві довгого коридору. Що б це значило? Без сумніву, якісь нові практичні жарти. Сподіваюсь, більше ніяких поживних доповнень до моєї вечері!
Коли я повернулась до кімнати, на мене чекав дивовижний сюрприз. Сукня не просто сиділа на Тоні, вона сиділа на ньому бездоганно! Правда, коли я розгледіла його зблизька, я побачила деякі недоречності там і тут, однак загальний ефект був просто разючим: переді мною стояла вродлива і елегантна — хоч і трохи зависока — молода жінка. І в цьому було щось ненормальне.
— Тоні, що це ти зробив з собою? — вражено запитала я.
— Нічого зайвого, — з грайливою усмішкою відповів він, — Мені просто пощастило підібрати правильний розмір.
Боже, в нього навіть голос змінився! Він став м’якшим, глибшим, і чомусь сильніше відчувався французький акцент.
— А, ну ясно… Хочеш, допоможу з гримом і зачіскою?
— Була б дуже вдячна, люба.
Боюсь, я завмерла з роззявленим писком.
— Слухай, ти це серйозно?
— А чому б власне і ні? — повів плечами Тоні, — Міс Демінор просила нас добре зіграти свою роль. Я просто збираюсь виконати її прохання.
— Е, Тоні, — мовила я, взявшись нарешті приводити до ладу його кучері, — А ти не думав про кар’єру актора?
Він спохмурнів і відповів мені зніченим поглядом.
— Де? В Ecole de Provence? Там би мене не зрозуміли. А, крім того, мій батько… — він прикусив губу.
— Ну, так що, твій батько? — м’яко перепитала я.
— Він цього не схвалює, однім словом.
— Шкода, — підсумувала я, — Бачив би він тебе зараз!
З погляду Тоні я зрозуміла, що такий варіант його чомусь зовсім не приваблює.
Одягнувши фрак, я довго розглядала себе в дзеркалі. Талант Тоні, хоч я і не хотіла в цьому зізнаватись, глибоко мене вразив. Він-то молодець… А от з мене вийшла справжня карикатура. Хоча фрак справді прикрив вузол на поясі, все одно костюм висів на мені як на тремпелі. Волосся я зачесала у хвіст — а що, деякі чоловіки так носять! — а от з лицем була біда: бліде, вузьке, ще й ластовиння на носі…
— Вуса домалюй, — порадив Тоні.
Я посміялась, але виконала його пораду. Справді, так вийшло трохи переконливіше. Лише бляклий чоловічок, який дивився на мене з дзеркала, дуже вже нагадував якогось недогодованого вурдалака. А втім, це якраз доречно.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48