Дафна відкинулась на подушці зі смутним виразом примхливої великомучениці. Я її розумію, в такому стані хочеться лише пірнути під ковдру і тихенько страждати. Ще й пережити скільки неприємностей, починаючи з "вуздечки" і закінчуючи… Стоп! Ось воно!
— Боян… Ти пам’ятаєш, як ми зняли з Дафни ту залізяку?
Боян підняв голову.
— Ну. За допомогою ключа. Я ж казав Еванові…
— Та я не до того! Ключ! Ключ, який Дафна дістала в якості пророцтва!
— Пам’ятаю, а як же. Тільки риба…
— Та лиши ти дідькову рибу в спокої! Ви пам’ятаєте, яке "пророцтво" витяг з пирога Еван?
— Кільце, — мовила Дафна, — Ти, Боян, ще тоді згадав про Фродо Баггінса.
— А, справді, було таке. Так що?
— Боян, можеш знайти кільце? Може, це нам щось підкаже…
Він розплився в усмішці.
— Гм… А я вам казав, що наші професори схожі на назгулів?
— На кого? — здивувалась Дафна.
— А, та байдуже. Добре, зараз принесу.
Боян підхопився, криво усміхаючись, і, нашіптуючи "one ring to rule them all, one ring to find them…", вирушив по кільце. Дафна провела його очима.
— От блазень! Як він мене дратує останнім часом!
— Це напевне від того, що в тебе цигарки закінчились, — мудро зауважила я, — Боян не винний, такий вже у нього темперамент. Ти б бачила, як на нього Еван наскакував. Звинувачував у всьому підряд…
— Та ну? А в чому?
— Ну, він чомусь вирішив, що ідея з "вуздечкою" належить Боянові… Нісенітниця, звичайно.
— А що, як ні?
— Дафна, та ти що? Навіщо це йому?
— А навіщо це Герді? Навіщо — Томашу? А у власному сусіді, Тоні, ти впевнена? Я вже нічого не розумію! Кому тут можна вірити? А ти сама, ти ні з якими Лордами не домовлялася?! І взагалі, це справді був анальгін?!
Я вражено глянула на Дафну. Її дрібно трясло, її чорне скуйовджене волосся розсипалось по плечах, під очима, які сяяли якимсь нездоровим блиском, зачаїлись темні тіні.
— Господи, Дафна, з тобою все гаразд?
— Ні, не все… — вона закрила обличчя руками і, схоже, заплакала. Тільки це був незвичний плач, схожий на агонічне посмикування зламаного механізму… Мені стало якось моторошно. Пересиливши себе, я підсіла на ліжко Дафни і обняла її за плечі.
Якийсь час ми просиділи так, не рухаючись. Мені навіть здалося, що все на світі зупинилось, і віднині єдина міра часу — дафнині скорботні схлипування…
— Яка ж він наволоч… — нарешті тихо промовила вона крізь сльози.
Ах, от про що мова! Я вже готова була виректи якусь банальність на зразок того, що всі чоловіки — ниці брехливі покидьки, чим могла б спровокувати продовження істерики, та, на моє щастя, якраз в цей момент повернувся Боян.
— От воно! — переможно повідомив останній володар кільця, — Насилу знайшов! Уявляєте, де воно було?
— На дні Ородруїна, — похмуро мовила я.
— Майже. На дні пляшки з-під віскі. Виявляється, він, собака, приховав цю пляшку від громадськості…
— Боян, ближче до справи, будь-ласка. Що там з тим кільцем?
Він задумливо озирнув вузьке кільце з темного металу.
— Та звичайне собі кільце. Тільки за розміром малувате. І нічого на ньому не написано.
— Ану дай сюди! — витираючи мокву під очима, звеліла Дафна.
Боян передав їй трофей.
— Так. Ця штука не призначена для того, щоб її носити на пальці, — повідомила Дафна, — Форма незручна і, крім того, хто ж залізо носить?
— Залізо? Ти звідки знаєш?
— Бачиш, воно потемніло. Всередині навіть видно іржу.
— Значить, воно було у воді… — продовжила я, — Мені здається, я вже бачила подібні штуки. Тільки їх там було багато. І вода…
— І риба, — підхопив Боян.
— Ну чого зразу риба? — обурилась Дафна, — Он у каналізації теж вода, але спробуй там порибалити, побачиш…
— Дафна, а й справді! Я бачила таку річ у Флаерті.
— Точно! Сіть, якою він ловив рибу! Там були такі колечка… аби чіпляти сіть на линву…
Ми вражено перезирнулись.
— Ну, так що тепер?
— Е-емм, почекайте… — зголосилась я, — А де він ловить рибу? У затоці, так?
— Точно в затоці, він мені розказував, поки ми Евана шукали…
— Так от. Він же туди не вплав добирається? Значить, йому потрібен човен.
— А де він човен тримає? Не у власній же хаті?
Ще одна пауза. Нарешті, ми збагнули… Бункер!
На самому березі стояла оббита залізом хатинка, де Флаерті тримав своє рибальське причандалля. Ми прозвали хатку бункером, бо здалеку вона і справді виглядала наче якийсь військовий склад. Дістатись до бункера було досить складно: туди вела одна нещасна стежинка, якою зовсім не варто було блукати після дощу — у такої необачної особи були всі шанси дуже швидко дістатись прибережних скель.
Ми вирішили дочекатись світанку. Адже, скрутивши собі в’язи на підступній стежинці, ми Евану не допоможемо. Втім, по-людськи поспати ніхто з нас так і не зміг, ми наче відчували, що часу в нас обмаль.

***

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Горан Вишток
Понад усе в психологічній науці мене цікавить біхейворизм. Хоча я непогано знаю основи напрямку, я ще й досі не можу вирішити, чи є природний талант, такий як у Мілотна Еріксона, вирішальним для успішності застосування біхейвористського методу на практиці. Хотілось би з’ясувати цей момент.
Дана Рибчек
Сподіваюсь вивчити основи психологічного впливу, котрі я зможу застосовувати для роботи в рекламній сфері. На мій погляд, переконати людину купити те чи інше можна у той же спосіб, в який політичні лідери завойовують прихильність мас: побільше красивої переконливої брехні.

***
Поспати мені не вдалося, зате заснути я встигла, заснути міцно і глибоко, як сплять зранку в дощ. Тож мені було особливо образливо вставати, не виспавшись, діставши лише облизня… Мене розбудила Дафна, яка схоже, взагалі не лягала.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48