я пневмоманнї, та він, на зло чуйним ескулапам, ніяк не хотів цього визнати; з-за дверей палат з ґратованими віконцями неслися страшні зойки і прокльони. Досить часто у цій лікарні опинялися митці — правду кажуть, мистецтво і божевілля розділяє тільки соціально сконструйована умовність, так що, не сподобався критичними колами — можеш загуркотіти за лікарняні ґрати.— Так, Нінка, де ми збираємося знайти реєстратуру? Бо мені здається, що твоя патолого-анатомічна подоба заведе нас до “холодильника”.— М-мн… Це справді іноді виходить з-під контролю.— Маньяк, — різко кинув я, — Швидше уяви себе кимось іншим.— Ким? Твоєю коханою дівчиною, аби ти нарешті вдовольнився і не нидів?— Ух ти! А можеш?— Тю, збоченець, вгамуйся нарешті, — дещо злякано запропонував Нінкомпуп.— Слухай, я маю на увазі, якимось лікарем, спеціалістом з отруєнь, якого викликали для огляду “голосів”.— А спеціаліст з отруєнь — це хто? Токси… Гастро… гастроном?— Та будь простіше. Скажеш, що проктолог — будеш промивання робити.Нінка, всміхаючись, промимрив відповідні заклинання і за якусь хвилину перетворився на веселого опецькуватого дядька, що тримав маленького ліхтарика у м’язистих руках. Справді, досить скоро ми вийшли до реєстратури, де й почали вимагати показати нам потерпілих.— Проктолог? — перепитала сестричка, що сиділа за ґратованим же вікном приймальні. Вона була вбрана у захисний костюм і тримала руку на гачку самостріла, який, що характерно, був націлений на нас, — Туди вже надіслали одного. Якраз промивання збирались проводити.— А я, — гордовито мовив Нінка, — Я — проктокурор і мушу обстежити хворих до того, як ці профани зіпсують усі свідчення. Це зі мною секретар суд-мед огляду. Прошу якомога швидше провести нас до потерпілих.— О! — збентежилася сестричка, — Прошу зачекати, я приведу головного лікаря зі слідчого ізолятора.Вона відклала самостріл, що примусило мене різко видихнути, і майнула у двері, що знаходилися за її спиною.— Так, і що тепер? Зараз приведе цього лікаря…— А документи, інформація про надходження потерпілих де знаходиться?— Тут, гадаю, на реєстратурі. Але як туди потрапити? Он її каптьорка зачинена на великий імпортний замок.— Замок, кажеш… — протягнув я, згадуючи свою бурхливу юність у “Злобній булочці”. Нам не раз випадало мати справу з різними запорами, якими від нас намагалися врятувати різну цікаву інформацію, — Ану посунься!Я перевірив замок, і, на щастя, він виявився знайомої мені конфігурації.— Я можу з цим впоратися. Лише мені потрібна шпилька чи бодай викрутка.Нінкомпуп зорієнтувався миттєво. На стіні, прибитий цвяшком, висів плакат “На волю з міцним здоров’ям”, який і був використаний у злочинних цілях. Через півхвилини, покопирсавшись цвяшком у складному механізмі імпортного замка, я відчинив двері реєстратури.— Ну, і як тобі?— Браву! Я тобою пишаюся. Так, де тут наші “голоси”? — Нінка вже копирсався у картотеці, — Ага, ось.Аж раптом почулися голоси і кроки за дверима, куди вирушила була за головлікарем наша сестричка.— Полундра! — прошепотів я, — Тікати треба!— А картка?— Беремо з собою. Ну, гайда!Ми, у виваженій паніці гримнули дверцятами шухляди, з ноги захлопнули за собою двері реєстратури і дременули коридором; Нінка міцно притискав до себе трофей. Зупинились ми відразу ж за поворотом, аби не чути було гуркоту, що видав би напрямок нашого відступу.— Ну, треба щось робити, — хекаючи, повідомив я.— Ідеї?— Можеш ще на щось перетворитись?— Тебе заціпило на цьому, чи як?— Але ж це спрацьовує! Можеш щось ліпше запропонувати? Я весь увага і співробітництво.— Маєш, страмна халепа, рацію. Ну, логічно, я повинен надбати того вигляду, у якому сюди і увірвався, — нервово зашепотів Нінка, — Тоді, можливо, в мені не признають того біснуватого проктолога, який пограбував реєстратуру. А от ти… Шкода, що ми тобі чогось не вигадали ще на підступах. Гм.— Так, поки ми тут блукатимемо, вони точно вишлють на КПП посилену варту і сестричку, аби змогла нас упізнати. Якщо я з’явлюся у якомусь іншому вигляді, боюсь, охоронець мене неправильно зрозуміє. Гм.Запала мовчанка, ми з Нінкою оглядали один одного, намагаючись виявити нас обличчі співучасника натяк на якусь здогадку щодо втечі з місця злочину.— О! — зрештою всміхнувся Нінка, — Ти ж сам тільки-но це сказав!— Що? — здивувався я, — Коли це я встиг?— Сестричка і варта. Це ти такий розумний, із стажем злочинної діяльності, передбачив, що вони мають зробити. А от вони, власне, поки ще докумекають, що їх пограбували зайди…— Ну, не варто недооцінювати супротивника. Люди, нажаль, не такі й дурні.— Слухай, діяти треба, геніальний тактик! Робимо з мене охоронця, з тебе — сестричку, створюємо багато галасу даремно, викликаємо паніку в рядах охорони і зникаємо з поля зору.— Стоп, а чому це з мене — сестричку? І як це взагалі…— А? Що за паніка? Недовихований суворим батьком страх кастрації?— Нінка, нагадаєш, щоб я тобі наглу пику набив, як вийдемо?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51