до нього підскочив ведучий, обмахуючи його матеріалами доповіді, — ми з’ясували, що якість їхньої продукції не відповідає споживчим стандартам: викликає порушення обміну речовин на фондовому ринку, податкову імпотенцію, посадово-фінансове звикання та певні симптоми валютної шизофренії… еніі…нії…іїї.Жрець видохнув останні слова і видовищно беркицьнувся на підлогу. Журналісти зашуміли, обурюючись. Одна з ходових версій, як я дізнався пізніше, повідомляла, що державні мужі, яким доводиться проходити процедуру упередженого допиту, розробили стратегію власного порятунку з пазурів інфо-вампірів. Кажуть, що штатний дорадник Дон Хуаненко вчить нещасних миттєво входити в транс; іноді, як це сталося зараз, суспільні діячі просто втрачали свідомість, стаючи недосяжними для журналістської допитливості, а іноді — починали верзти екстатичні репортажі з астралу, розказуючи про райдужні перспективи, що нібито видніються зовсім поряд.— Онде, — прошепотів Нінка, — сидить Фелікс Нунчак. Він і є тим підступним мерзотником, який жить не може, не зіпсувавши репутацію “Голосу Совісті” на сніданок і перед сном. Ну, пішли, притиснемо беззахисного до стінки?— Авжеж, — я кровожерливо ошкірився, — ти будеш тримати, а я лупцювати!— Тримай кишеню! Я сам давно чекав цієї нагоди!Похмурі і невблаганні, ми рушили до приреченого на тісне з нами спілкування, Нунчака маленького чоловічка із блискучою від довгого використання лисиною. Той, побачивши нас на горизонті свого безхмарного існування, швидко зметикував, що йому загрожує, і не відкладаючи на потім, почав сновигати залою, підвиваючи від жаху. Ми його, звісно, швидко виловили і випхали з приміщення.— Ну, Нунчак, що маєш сказати на свій захист? — Нінка навис над нещасним, погрозливо накопиливши губи, вирячивши баньки та притиснувши кулака до носа Нунчака, аби той оцінив його ніжний аромат.— Е-ек… — Нунчак висловив своє здебільшого підсвідоме обурення поведінкою Долі.— Суд визнає підозрюваного винним! — урочисто мовив Нінкомпуп, — Тепер слід визначитися із мірою покарання. Що пропонує шановне журі?— Образа і наклеп — це злочини проти особистості, який потерпіла особистість може розглядати як підставу для самовільної розправи в особливо жорстокій формі з обтяжуючими обставинами, — радісно відгукнувся я, — Нагодуємо усім вранішнім тиражем “Вісника”! Скинемо його з дуба на кактус! Втопимо в Хайнекені!— Зізнавайся, паскуда! — рикнув Нінка з такою щирою люттю, наче всю ніч жер мухомори, аби повести варварський авангард у битву.Фелікс Нунчак прохрипів щось у намаганні зомліти, та Нінка, ввійшовши в стан бойового безумства, вліпив йому ляпас. Нунчак очманіло хитнув головою і проскиглив:— В чому ж зізнаватися, добродії?Нінка розреготався, оцінивши комізм звертання.— Хто тебе напоумив написати таку дотепну статтю про парламентарів, колего? — раптом здогадався я.Той, підтвердивши мою здогадку, знітився і з переляканим виглядом роззирнувся навколо.— Я не можу цього сказати, — прошепотів він.— Можеш-можеш, слід вірити у власні сили, — переконливо порадив Нінка, беручи розгін для наступного ляпасу.— Повірте мені, — зіщулився Нунчак, — клянусь найсвятішим, клянусь акредитацією до парламентських кулуарів! Якщо я скажу, хто був замовником матеріалу, я просто зни…— Де він? — вискнув Нінка, обурено тицяючи пальцем туди, де секунду тому перебував Фелікс Нунчак.— Страмна халепа… — вражено прошепотів я.Фелікс Нунчак таки вчинив обіцяне “просто зни…” — від підступного обмовника навіть ріжок з ніжками не лишилося. Нінка, однак, оговтався навдивовижу швидко.— Отак буде з усіма, хто пише хрінові статті, — повчально мовив він, чомусь підозріло косячись на мене.— Ага, дезінтеграція — найщиріша форма самокритики, — погодився я, — Але Нінка, ти нам ще потрібен! В тебе є маса інших достоїнств!Бігти довелося швидко, адже Нінкомпуп в гніві — видовище жаске, як не глянь.
***
— Зник, кажете? — скептично хитнув головою Пайба Оліфаг, — Так, здається, серед порядних людей чинити не прийнято. Можна ж було просто набрехати — ви, певно, і не помітили б, а то й визначити вас обох нецензурними, та відповідними поняттями і запропонувати піди куди подалі. Так же ж, Гріф? Чи як там робиться у порядних людей? Бо я вже забув, коли востаннє бачив їх живцем.Ми з Нінкою заціпеніли від обурення, тоді як обидва Редактори спостерігали за нами з по-батьківськи жорстокими усмішками.— Хм. Не очікуй від мене неймовірного, добре, Пайба? Звідки ж мені знати? Ну тільки цей, Нунчак, навряд чи належав до цього рідкісного виду, однак, відзначте, встиг дати напрямок пошуку. От хлопці і просять тепер акредитацію до парламентських кулуарів.— Та ясень-пень. Я ж не дурний, розумію, що вони щось від мене хочуть, а не просто прийшли порадувати начальство добрим словом. Отак завжди…— Припини, Пайба, бо зараз заплачу, — суворо мовив пан Реморс, при чому тон його зовсі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51