Далі прозвучав короткий опис бойових дій — як Нінка мужньо гамселив значно переважаючі сили ворога, як він майже розкидав по всій вулиці скривавлені тіла необачних нападників, та тут з-за рогу підступно з’явився неприємний тип, який повідомив нікчемним решткам амбалів, що зв’язалися вони не з тим і скомандував відступ.— Ага, а повідомлення про викрадення надійшло на твій пейнджер і ти вирішив, що автор цього незрівнянного літературного твору на древній мові шанувальників громадського харчування — наш непередбачуваний Джаскін?Нінкомпуп похмуро кивнув. Начальство повернулося до мене, зловісно клацаючи нігтями по столу.— То що скажеш, мовознавець?— А що? Що я? Він же сам, — я звинувачувально ткнув пальцем у Нінку, — відмовився від моєї компанії, мовляв, пограбування — його вотчина. А воно, виявилося, якісь прихильники мого таланту вирішили викликати мене на побачення таким ось чином… Оскільки, ймовірно, талант мій надто грандіозний, випереджає свій час, і для смертного невластивий. То й, того, хотіли допомогти мені відійти у вічність молодим і гарним…З кожним словом я вірив собі все більше, тож вирішив змовкнути, аби зовсім себе не переконати. А то якось все виходить надто трагічно.— Диви, он воно як, — з повагою сказав Джаскін.— Гм, — співчутливо мовив Нінка— Прекрасно, — потираючи руки, повідомив Пайба Оліфаг.Ми троє вирячилися на нього в німому зачудуванні.— Та що ви дивитеся на мене, як на схибленого на здоровій дієті вурдалаку? Кому-кому, а вам уже слід було і звикнути.Пан Оліфаг дістав із шухляди люльку та заходився її набивати. Очевидно, на ненакурену голову бідному Редакторові з нами було тяжко спілкуватися, тож вимагалася додаткова стимуляція. Джаскін зітхнув та, підібгавши мантію, дістав із кишені брюк пом’яту пачку цигарок. Ми з Нінкою заскиглили, мов негодовані цуценята, результатом чого стало те, що невблаганний Джаскін із гірким “ну не паразити?” метнув і нам по цигарці. Якусь хвилинку у кабінеті Редактора “Голосу Совісті” запала мовчанка і чути було лише задоволене зітхання та вихукування отруйного диму.— Отже, — зрештою мовив пан Оліфаг, — я вважаю, що попри деякі побічні ефекти на зразок регулярних фізичних ушкоджень наших співробітників, те, що відбувається, є корисним для справи. Це свідчить про те, що нам вдалося розворушити справу про амфікорумпіни, в нас вірять, і, як наслідок, бояться. А це, по-перше, сприяє збільшенню тиражу, а по-друге, це — єдине, що здатне забезпечити нам таку-сяку безпеку. Не треба свердлити мене закоханими поглядами, панове! Треба дати їм зрозуміти, що ми маємо більше інформації, і у випадку чого, ну, ви розумієте. Ти нічого не накопав, а, Брукс? А то в тебе оченята підозріло блищать.— Я, ну, лише встиг побувати на чорному базарі, а потім зазирнув до Установи. Ми ж, — я кивнув до Нінки, — намагалися розшукати пана Портфеллера.Колеги вирішили присвятити мені дещицю своєї уваги. Власне, на мене тепер дивилися три пари очей з професіональним зацікавленням психіатрів, які зіштовхнулися із феноменом розладу удаваного маніакально-депресивного психозу.— Чорний, значить, базар. Ага, — першим прийшов до тями Редактор, — Установа. Ну, могло бути і гірше. Наприклад, витверезник, а Джаскін?Той розреготався, Нінка замріяно заусміхався, а мені не залишилося нічого окрім як оглядати їх з невимовним докором— Та не лякайся, Бруксе, — мовив Редактор, — це у Джаскіна в часи його буремної юності був такий метод: береш об’єкт інтерв’ю за барки, доставляєш його у найближчий питний заклад і заливаєш істотною кількістю алкогольних напоїв, аби нещасний не надто пручався. Цілу філософію склав, підступний, називалася вона “Метод та істина” — правильно, Панчі? — з натяком на вміст алкогольних сполук, та навернув у свою віру значну кількість співробітників. В результаті я починав свій ранок з регулярного прочісування Дрободанських витверезників на предмет кореспондентів ГС. Це було звичайно, дуже весело, однак одного ранку, коли в Редакції мене зустріла негостинна тиша, я вирішив покласти цьому край. Це була титанічна праця, та мені вдалося досягти — відносного — успіху.— Он воно що, — зітхнув я, — невчасно, значить, потрапив я до вас, шановні, не застав золотої доби Редакції. Шкода… Але який красивий метод, пане Джаскін!Той улещено зашарівся.— Пробач колего, — винувато всміхнувся Пайба Оліфаг, — що доводиться тобі працювати у похмурий вік панування людської розважливості, однак зроби старому послугу, напиши статейку. Тобі ж неважко, правда? Ти працюєш позанормово, я неймовірно тішуся. Примітивна залежність, але так надихає!— Але про що писати? — розгубився я.— Про ринок, про чорненький. Огляд товарів зробиш, викладеш свої унікальні враження на папері. Це ж така можливість для самовираження! Ну, згоден?— Спробуй не погодитися! — з повагою повив я, — Ви й мене пиячити відучите, як-от моїх нещасних колег. Тоді моє
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51