Я постійно думав, шо це прикольна історія, аж до цього моменту, коли в Луцьку ми зупинилися перед готелем.
Я сказав герою, шо ліпше сумок у машині не залишати. В Україні у людей є така погана звичка брати речі без дозволу. Я читав, шо Нью-Йорк — це дуже небезпечне місто, але думаю, шо в Україні небезпечніше. Якшо хочете знати, хто вас береже від людей, які беруть речі без дозволу, то це, звичайно, поліція. А якщо хочете знати, хто вас захищає від поліції, то це якраз люди, які беруть усе без дозволу. І дуже часто — це одні й ті самі люди.
«Давайте поїмо», — сказав Дєд, порпаючись десь у районі руля. «Ви голодні?» — спитав я героя, який знову став сексуальним об'єктом для Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. «Заберіть її від мене!» — просив він. «Ви голодні?» — «Будь ласка!» — наполягав він. Я покликав псину, а коли вона не послухалася, то я ляпнув її по морді. Тоді вона кинулася на свою частину заднього сидіння, бо розуміла, шо по-дурному поводилася, і почала скавуліти. Чи було мені її жаль? «Я просто помираю від голоду», — сказав герой, відриваючи голову від колін. «Ш-шо?» — «Так, я голодний». — «Ага, значить ви голодні». — «Так». — «Супер. Наш шофер…» — «Ви можете називати його своїм дідом, це мене не зачіпає». — «Хто вас щипає?» — «Не зачіпає. Я сказав — не зачіпає». — «Що значить зачіпати?» — «Ну, іритувати». — «Шо таке іритувати?» — «Дратувати, засмучувати». — «А… так… засмучувати, я розумію». — «Тобто, я хотів сказати, що ви можете називати його своїм дідом». Ми дуже захопилися розмовою. Коли я повернув голову до Дєда, то побачив, шо він знову кинувся вивчати фото Августини. Між ним і фотокарткою відчувалася така туга, шо мене в цьому світі шось більше за це вже не могло налякати. «Зараз будемо їсти», — сказав я. «Нормально», — відповів Дєд, який в цей момент тримав фото дуже близько до обличчя. Псина наполегливо скавуліла». Я б хотів тільки зауважити…» — почав герой. — «Ш-шо?» — «Вам варто дізнатися…» — «Так?» — «Я… як би це сказати?…» — «Ш-шо?» — «Я…» — «Ви дуже голодні, так?» — «Я вегетаріанець». — «Я не розумію!»
«Я не їм м'яса». — «А чого так?» — «Просто не їм». — «Як можна не їсти м'яса?!» — «Ну, просто не їм». — «Він м'яса не їсть», — сповістив я Дєду. «А певно, шо їсть», — відповів Дєд. «Та будете ви їсти м'ясо», — обернувся я до героя. «Ні, не буду!» — «Ну, а чого?» — знову спитав я його. «Зрозумійте, я просто його не їм. Ніякого м'яса». — «Шо і свинину не?» — «Ні». — «Ніякого м'яса?» — «Ні». — «А біфштекс?» — «У жодному разі». — «А курку?» — «Ні». — «Так, може, яловичину?» — «О, Боже! Ні! Ніякої телятини!» — «Так кобасу чи сардельку?» — «Ні, ковбасу також ні». Я переказав усе це Дєду, і він глянув на мене тривожно. «З ним шось не так?» — поцікавився Дєд. «Шо з вами не так?» — спитав я в героя. «Нічого. Просто я так звик», — відповів той. «А може, гамбургер?» — «Ні». — «А язик?» — «Шо він там сказав, шо з ним сталося?» — встряв Дєд. «Сказав, шо просто так звик». — «А ковбасу він їсть?» — «Нє-а». — «Не їсть ковбаси?!» — «Не, ні ковбаси, ні сардельок». — «Шо, правда?!» — «Ну, він так сказав». — «Так, але ковбаса…» — «Я знаю». — «Ви справді зовсім не їсте ковбаси?» — «Без ковбаси». — «Він не їсть ковбаси», — знов обернувся я до Дєда. Дєд закрив очі і спробував скласти руки на животі, шо йому не вдалося, бо заважав руль. Було схоже, шо Дєду стало погано, бо герой не хотів їсти ковбаси. «Добре, тоді давай питай його, шо він їсть узагалі, шоб ми могли найти підходящий ресторан». — «Та ви просто шмук!» — сказав я герою. «Ви неправильно вживаєте це слово». — «Правильно-правильно», — відповів я.
«То єсть, як він не їсть м'яса?!» — спитала офіціантка з таким виглядом, шо Дєд аж схопився за голову. «Шо з ним?» — допитувалася вона. «З ким? З тим, хто м'яса не їсть, хто за голову тримається чи з псиною, яка кусає собі хвоста?» — «З тим, шо не їсть м'яса». — «Він просто так звик». Герой запитав, шо вона хоче. «У них без м'яса нічого нема», — проінформував я героя. «І шо, він дійсно не їсть м'яса?» — бідкалася офіціантка. «Ага, він такий». — «А ковбасу?» — «Ніякої ковбаси», — сказав до офіціантки Дєд, хитаючи головою справа наліво. «А може, ви з'їсте трошки м'яска? — перепитав я героя. — Бо в них же без м'яса нічого нема». — «А в них немає картоплі або чогось подібного?» — запитав він. «У вас бараболя є? — спитав я офіціантку, — чи шо-небудь подібне?» — «У нас бараболя тільки до м'яса». Я переклав її слова герою. «А хіба я не можу замовити просто картоплю?» — «Шо?» — «Можна нам дві або три порції картоплі без м'яса?» — запитав я офіціантку. Тоді вона сказала, шо піде й запитає в директора. «Спитай його, може, він буде їсти печінку», — сказав Дєд.
Офіціантка повернулася й оголосила: «Ну, шо я вам скажу, ми можемо йому запропонувати подвійну порцію картоплі, але ми подаємо її на одній тарілці з м'ясом. Директор сказав, шо тут ніяких переговорів бути не може. Він має його з'їсти». — «Подвійна картопля — нормально?» — спитав я героя. «О, це було би просто супер!» Дєд і я заказали по свинячій відбивній, а ше одну заказали для Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. Псина якраз взялася знову до знайомства з ногою героя.
Коли принесли їсти, герой змусив мене забрати м'ясо з його тарілки. Сказав, шо навіть не хоче до нього доторкатися. Це вже доводило мене до білої гарячки. Хочете знати чому, тому шо я почав розуміти, шо він вважає наше їдло надто поганим для себе.
Я вибрав м'ясо з його тарілки, бо знав, шо Батя в такому випадку наказав би мені це зробити, і я навіть нічого йому не сказав. «Скажи йому, шо завтра ми рушимо дуже рано», — відізвався Дєд. «Рано?» — «Так ми зможемо довше шукати. Вночі шукати погано».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101