ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Після горілки ми пішли до себе в номер, який був через стіну до номера героя. «Я лягаю на ліжко, — заявив Дєд, -а ти — на підлогу». — «Ну, так, звичайно», — сказав йому я. «Будільник ставлю на шосту ранку». — «На шість?» — перепитав я. Якшо хочете знати чого я перепитав, то я вам поясню, шо просто не вважаю, шо шоста година — це ранній ранок, я вважаю, шо це ше глупа ніч. «Шість», — повторив Дєд, і я зрозумів, шо це кінець діалогу.
Поки Дєд чистив зуби, я вийшов подивитися, чи все нормально в номері героя. Я прислухався, шоб уловити похрапування, але не почув нічого ненормального, тільки шум вітру у віконних рамах і гудіння комах. Добре, — сказав я своїм мізкам, — заснув він нормально. Зранку не буде втомленим. Я спробував відкрити двері, шоб переконатися, чи надійно вони зачинені. Вони трохи привідкрилися і Семмі Дейвіс Молодший-Молодший забіг всередину, бо псина ше не спала. Я дивився, як вона прилягла біля ліжка, на якому мирно дрихнув герой. Це нормально, — подумав я і тихо причинив двері. Я пішов до нашого з Дєдом номера. Світло Дєд уже погасив, але я відчував, шо він ше не спить. Він постійно крутився. Простирадла шелестіли об подушку, а Дєд усе перевертався й перевертався з боку на бік. Я чув, як він голосно дихає. Я чув, як совається його тіло. І так було цілу ніч. Я розумів, чого він не спить. Він не спав з тієї ж причини, шо і я. Ми обоє роздумували над одним і тим же питанням: шо Дєд робив під час війни?
Закоханість, 1791 — 1803
Трохимбрід дещо відрізнявся від безіменного штетля, котрий існував на його місці до того. Бізнесові справи тривали, як і раніше. Прихожани Правостійної Синагоги, як і раніше, голосили, підвішувалися й кульгали, а також зверхньо поглядали на Приземлених, котрі, як і раніше, дерли на френзелі рукави своїх балахонів та споживали тістечка й книші після, однак часто й під час, святкової служби. Жалібниця Шанда все ще побивалася за своїм болящим філософом Пінчасом, котрий і далі грав неабияку роль у політичному житті містечка. Янкель, як і колись, намагався зробити все правильно, переконував себе, що він не сумує, і закінчував кожен день у смутку. А синагога, як і колись, їздила туди-сюди вздовж межі, котра ділила єврейське та людське, намагаючись відчути під собою надійний ґрунт. Соф'ювка був так само божевільний, так само мастурбував усією п'ятірнею, так само перев'язував себе ниткою, використовуючи своє тіло, щоби пам'ятати про тіло, проте врешті пам'ятав лише про нитку. Втім, з появою назви в мешканців містечка з явилася й нова самосвідомість, яка, між Іншим, іноді давалася взнаки в дуже прикрі й ганебні способи.
Жінки штетлю вернули свої здоровецькі носи від моєї пра-пра-пра-пра-прабабусі. Пошепки вони називали її брудним річковим дівчиськом та водяниковою дитиною. Попри свою забобонність, котра не дозволяла їм розказати дівчинці справжню історію її появи в містечку, вони зробили все, аби вона була позбавлена друзів її віку (дітям селища казали, що вона не стільки весела, скільки прагне веселощів, і не настільки добра, наскільки добрі її вчинки), і що вона знається тільки з Янкелем та ще з деким із громади, хто мав хоробрість із нею бачитися. А таких насправді було всього кілька. Адже навіть найбільш певні себе джентльмени селища тратили мову в її присутності. На десятому році життя вона вже була найбільш бажаним сотворінням містечка, слава про неї облетіла навіть найдальші з сіл тієї околиці.
Я багато разів уявляв собі її. Вона була трохи замала ростом навіть для свого віку — щоправда, не така маленька, якими бувають чарівні малі дітки, а якраз така невеличка, якими бувають діти, котрі зле харчуються. Те саме стосувалося і її шкіри. Кожного вечора, перед тим, коли вона вкладалася спати, Янкель рахував їй реберця, так начебто якесь одне з них могло за день загубитися або ж його міг поцупити хтось злий, щоби потім викрасти від нього, Янкеля, і всю дівчинку. Вона харчувалася доволі добре й була здоровою, принаймні ніколи не хворіла, однак її тіло виглядало як у хронічно хворої дівчинки чи дитини, підточеної якоюсь біологічною вадою, чи вкрай зголоднілої дівчинки, дівчинки, в якої лише шкіра-та-кості, яка не є повністю вільною, її волосся було чорним і пишним, в губи — тонкими й блискучими, і блідими водночас. Якою ж іще вона могла бути?
На превеликий жаль Янкеля, громада наполягала, щоби вона сама обрізала свої довгі коси.
Але ж це не по-дівчачому, — наполягав Янкель, — якщо воно буде коротким, ти виглядатимеш як хлопчик.
Не говори дурниць, — відказувала вона.
Але хіба тобі все-одно?
Звичайно, мені не все-одно, коли ти говориш дурниці.
Ні, твоє волосся, — поправляв він.
Я думаю, що воно дуже красиве.
Яке ж воно красиве, коли всі решта так не гадають?
Але я вважаю, що воно красиве.
І тільки ти так вважаєш?
Але мені цього досить.
А як щодо хлопців? Ти ж хочеш, аби й вони вважали тебе гарною?
Я б не хотіла, щоби хлопець думав, що я гарна, якщо то тільки не той хлопець, який вважає мене гарною.
А я вважаю, що воно гарне, — сказав Янкель, — я думаю, що воно просто прекрасне.
Скажи це ще раз, і я знову запущу довге волосся для тебе.
Та я знаю, — сміявся Янкель, цілуючи її в чоло і лоскочучи її вушка своїми пальцями.
її бажання вчитися шити (вона вчилася за книжкою, котру Янкель привіз їй зі Львова) співпало з її небажанням носити будь-який одяг, котрий не був би виготовлений нею самою, а коли він купив їй книжечку про фізіологію тварин, вона піднесла картинки до самого його обличчя й запитала: Янкель, а тобі не здається дивним, що ми їх їмо?
Але ж я ніколи не їм картинки. Я про тварин. Невже це тебе не дивує?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики