кеб розпачливо шарпався, зупинявся, гмукав, чухав потилицю, питав
себе: а якщо туди? - чортихався (звискнувши шинами), ламав руки, а в пiтьмi
автосалону знай ширився мовчазний пакистанцiв страх, вона вiдчувала його
фiзично - до нудоти, чоловiковi вимикалася з безпорадних рук, як линва,
його праця, його нетривка зачiпка за цей примарний край, i дiдько б узяв цю
ледi з дивним акцентом, якiй забандюрилось невiдь-куди пертися серед ночi,
- зй було нiяково, хотiлося все менше займати мiсця на задньому сидiннi, за
четверим (!!!) дзвiнком "дере" Рон зарепетував у трубку: де ви д? стiйте на
мiсцi, just don't move, man, okey57? - по
п'яти хвилинах з-за рогу вилетiло бiле авто, вихопилась Ронова постать,
рвонула на себе дверцята кеба, легенi заповнив вогкий запах лiтньоз ночi, а
автосалон - Ронiв розлючений клекiт (it's fifteen minutes drive, man, you
just don't know your business!58) - i,
вилазячи на свободу, похитуючись на пiдборах (лiвий босонiжок таки
розповзався, не тримаючись купи), вона вiдчула мокротний пробульк у
трусиках: почалося мiсячне. Абзац. I забракло вже жалю до пакистанця -
грошей вiн, з переляку, не взяв, анi цента, що ж, не тiльки йому випав
тяжкий день... Так i заснула в домi у Рона й Марти з тою прикледною до
вуст, як лузга, iдiотичною посмiшкою: ну-ну, подумалося перед сном, летить,
таки явно летить мод золото - вже посипалися катастрофи! I чого ж дивувати,
що першим вiдрухом у Кеннедi на вид коханого мужчини - стояв пiд стiночкою,
якнайневиннiше теревенячи собi з попутниками з кизвського рейсу, джинсова
куртка, знайомий сивий йоржик, вона вгледiла його ранiше, нiж вiн зз,
скiльки разiв прокручувала собi в уявi цю сцену! - був мимовiльний укол
неприязнi - а вiн, ич який, розiгнався живчиком, цьомнув у щiчку, мовби
нiчого й не трапилося, мовби й не було цих пiвроку спустошливого ждання,
ялового вигоряння оливи в черепку, i пояснень нiяких не належалося, за
спиною, послушним пiннвiном настовбурчивши черевце, манячив Марк, ну вже ж,
не до пояснень, знайомтеся, панство, - як усе глупо й не до ладу, зiжмакано
якось виходить, я просто змучилася, треба вiдпочити, вiдiспатися, та й за
ним же тяжка дорога, потiм розберуся, потiм, - а "потiм", уже на мiсцi, уже
сам-на-сам, на напiврозпакованих валiзках, i з'явилася - вигулькнула мов
зоддалеки, не зачепивши все ще оглушених, защемлено ниючих iнстинктiв, -
ота думка, котру з мiсця йому простосердо й видала, принесла й поклала до
нiг, як пес закинуту палицю, - знадш, менi здадться, ти вiдкритий до зла.
Стенувся, як од ножа, дивним був той недобрий спах в очах, вже колись
бачений нею ранiше, - на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд
горiшньоз губи iклами, мов щось iнше на мить прорiзалося крiзь його
обведенi безсонно запаленими бережками повiки, - був пiзнiй вечiр, i вони
вперше вийшли пройтися, розглянутись по околицi, котра тадмничо блимала
кольоровими лiхтариками по дворах i городчиках, з прочинюваних дверей
одноповерхових будиночкiв раз у раз вихоплювалися вибухи музики й смiху,
бiлiли в ласкавiй коричневiй теменi, щезаючи в зз глибину, перехожi
футболки, мiстечко не спало, охоплене молодечим передчуванням свята:
наближався щорiчний мистецький фестиваль, глянь, яка андерсенiвська хатка,
який цiкавий шпиль! - все спочатку, все в нас починадться спочатку, я ще
мушу пiти до церкви й поставити свiчку - що Бог помiг менi до тебе
призхати, так-так, кивала вона, всi страхiття позаду, всi цi пожежi,
розтрощенi авта й тiла, безумнi перельоти, нi фiна собi iсторiйка! одне
лиш, на майбутнд - знадш, що менi здадться? Тiльки зрозумiй мене правильно,
не ображайся: що ти вiдкритий до зла. Замiрялася, з навичкою фахового
викладацького занудства, розтлумачити докладнiше: не те щоб воно було в
тобi самому, але ти його, якимось чином, притягав, - але нiчого пояснити не
вийшло: вiн дико, несвiтськи бликнув зором, а вийшли якраз на перехрестя -
роззирнувся й рiшуче скинув головою й перстом указующим: туди! I з тоз
хвилини зх напав блуд.
Перед тим вони з годину кружляли довкола свого, ще необжитого
пристановиська (вiн казав - наша хатка, i зз заповняло при тому теплом
внутрiшнього усмiху) - раз у раз вертаючись i наново розкручуючи маршрут в
iншому напрямi, - i зненацька цiла околиця зробилась однаково
нерозпiзнаваною, i неясно було, в який бiк додому. Збитi з плигу, минали
перехрестя за перехрестям, свiтлофор за свiтлофором, всi орiднтири -
псевдоготичний шпиль, живоплiт, майданчик iз смiттдвими баками, який щоразу
переходили, - щезли, мов провалилися в iнший вимiр, i по якiмсь часi вона
стала кидатися з розпитами - адресу все-таки пам'ятала - навперейми
перехожим, котрi траплялись дедалi рiдше, бо вже, либонь, повернуло за
пiвнiч, пiдпилi студенти стенали плечима, пiкнiкуюча на травi partyname="59a">59 в одному дворi нiчого врозумливого не змогла
вiдповiсти, зате тут-таки, засперечавшись, лiворуч чи праворуч,
пересварилася мiж собою, i ще довго по тому, як вони,
дурнувато-всмiхнено-sorry-вибачаючись, ушилися геть, лящав зм навздогiн у
нiчнiй тишi, нетверезо сковзаючись на збiгах приголосних, дiвочий голос -
нападався на якогось Джеррi, бо той, як завжди, "нi дем" не тямив i мав на
увазi не ту вулицю, - вони явно заблукали задалеко, ну й смiхота, -
розбавлена, вона перекладала йому дiвулинi ремствування, бiдний Джеррi, -
вiн, однак, замкнувся, не виявляв такого ж щенячого ентузiазму, ото,
потiшалася, було мене слухати, мене просторова орiднтацiя ще нiколи не
пiдводила, - еге ж, що правда, то правда, тiльки цим разом, золотце,
пiдвела тебе iнша орiднтацiя, ку-уди важливiша за просторову. Ще й як
пiдвела.
Десь iз годину це тривало - а тодi вiн, ставши як уритий, показав:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42