) мiсяцях, в iншiй кразнi й на iншому континентi, в нiч останньоз
сварки в кiмнатi закинутого в мiжгiр'з мотелю, - спершу тупцялись, курячи,
на дерев'янiй налерез, борюкалися стишеними, щоб нiкого не збудити,
голосами, далi прошкували - вже на повну гучнiсть, нiби пiдняття голосу
автоматично запускало в хiд i ноги, -через паркiнн-лот, мiж полискуючих
проти мiсяця тюленячими боками автомобiлiв, зупинка - протистояння, очi в
очi - спалах! - шабельний зудар! - i от, розвернувшись, вiн бiжить через
усе подвiр'я назад до кiмнати пакувати речi, маленька, шпарко перебираюча
голими, в шортах, нiжками, немов воскова, фiгурка, - в ньому вже нвинтом
нондзолилась - аж, здавалось, чути було, як скрегоче, - сама лиш
схарапуджена гординя, палючий страх, аби, крий Боже, "люди не сказали" (ех,
матушка провiнцiя, як зiтхав був Хвильовий!), що це вона його покинула,
висмикнула з рiдного нрунту, перенесла через океан i покинула, оце,
скажуть, кобiта! i тому, завдавши на плечi поспiхом напханого барахлом
дорожнього мiшка ("Губочку свою не забудь", - подавала вона, наспiвши, з-за
спини), гавкнувши отим особливим брутальним, сварливим тоном, яким тiльки й
розмовляв iз нею останньо: "Завтра лечу додому! Дякую за Америку!"
(хихикнула в душi, хоч i не до смiшкiв було, прекрасно знаючи, що нiкуди
вiн не полетить, що до завтра-позавтра - творча ж особистiсть! - винайде
собi якусь нову, не пов'язану з нею версiю свого тут перебування, i так
воно й сталося), - вiн попер у нiч
- двi з половиною милi! з речами! - до тоз осоружноз майстернi (чи ж
вона хоч вiдчинена поночi, чи так пiд кущиком там, пришелепок, i просидить
до рана?), - ось тодi, зачинивши за ним дверi зi змiшаним вiдчуттям
недо-кiнця-зiграного спектаклю, вогняного шворня "як-же-його-жити-далi",
встромленого в мозок, i тим розтрушеним по тiлi лихоманково-нудотним
дрожем, що не пересiдався вже понад тиждень, - нiби й справдi була
механiчною лялькою, в якiй усi колiщатка-шрубики поз'зжджали з пазiв, так
що ковтати могла тiльки рiдку страву, а спати кiлька ночей поспiль не могла
взагалi, - обернувшись до дзеркала, угледiла в ньому - проступив, пiдступив
на поверхню, художньо викрививши вуста в рештках з'зденоз помади! - той
самий зимнуватоiронiчний (блядка i блядка...), вiдчужений посмiх: оце то
сюжет! - прочитувалося з цього посмiху, - мать його за лапу, ну й сюжет...
I тоз ж ночi, щойно зосталася сама (попустило!), зй, уперше за цiлий час
вiд його приззду, приснився справжнiй сон: попервах, ще на переходi межи
сном i явою - як вiн ото вiдходить вiд нез похилою кладкою вдiл, потiм
навалився тiсний еротичний кошмар: невидимi руки, багато рук пестили зз
звiдусiль - настiйно, гаряче, душно, i треба було зiбрати всi сили, щоб
випручатись, - i опинитися в величезнiй, з високим, як опернi залаштунки,
склепiнням, лунко-порожнiй залi, сям-там по-конструк-тивiстському
позаставлюванiй, наче теж театральним реквiзитом, - недбало задрапованими
тумбами, постаментами з пап'д-маше, якимись драбинками, у схожому на темну
печеру нефi височiв подiум, i звiдусюди злiталася, iз свистючим шелестом
крил i плащiв, i мостилася по всiх тих пiдвищеннях Шляхта Тьми, - мелькали
чорностроз, бiчним зором вона розгледiла порослi кошлатою рудою вовною
лаписька з курячими кiгтями, вчепленi в виступ стiни, але головну зз увагу
прикувала височенна - аж лиця не розгледiти! - вбрана в чорну сутану
постать на подiумi: чи не сам Князь, подумалось, об'явилися? Було
анiскiлечки не страшно - попри зовнiшню ефектнiсть, демонiчне збiговисько
не несло нiякоз виразноз загрози, радше справляло ритуал, чимось нагадуючи
партзбори брежндвськоз доби, i до нез було наставлене цiлком приязно, брало
в коло, приймаючи за свою, - i, походжаючи по заповненiй ними залi з кiнця
в кiнець, вона стала, впевнено хрестячись, читати на голос "Отченаш", а
вони слухняно перетворювалися на клуби неоново-синьоз пари i вiдлiтали геть
iз пiротехнiчним сичанням, - тiльки здоровенний кiт, обернувшись
неоново-синьою тiнню кота, ще скакав якийсь час з постамента на постамент,
доки врештi здимiв, та ще один захеканий гном - з чорними крилами, в лижнiй
шапочцi ковпачком i з простацьки-вилицюватою (нiс бульбою!) круглою
фiзiономiдю - прилетiв опiзнившись, не второпавши, що до чого, сiкнувся до
нез: "Що, ще не починалось?" - спецiально для нього вона ще раз повторила
"Отченаш", i вiн, трохи поогинавшись, мовби для годиться, i теж якось
нестрашно понаскакувавши на нез, мусив, нiчого не вдiдш, i собi зробитись
неоново-синiм клубком i, хвацько свиснувши, вiдлетiти. В тому снi вперше
дихнуло полегкiстю - вона нiби вернулась до себе, i, сама-одна в
спорожнiлiй залi, не подумала - зрозумiла: значить, несерйозно це все -
нащот самогубства. Ще несерйозно.




Ледi й джентльмени, менi трохи мулько зачiпати цю тему, - розумiдться,
вона нададться радше для проповiдi, нiж для солiдного наукового виступу, i
я вже бачу, як, один по одному, ви залишадте аудиторiю, саркастично
пiдiбгавши вуста: crazy stuff61, типовий
Slavic mysticism, грюкають вiдкиднi сидiння, - одну хвилиночку, я прошу ще
тiльки хвилиночку уваги, в мене навiть, комiльфотностi ради, цитата осьо
наготована - перепрошую, що не з Деррiда, Фуко чи Лакана, а якраз навпаки,
з Якоба Бьоме: коли диявола спитали, чому вiн залишив небеса, вiн вiдповiв,
що хотiв бути автором.
Ледi й джентльмени, в цiй кразнi, котра вiд початкiв була людським
творивом i де авторство кожноз людини над власною судьбою д пiдставовим
постулатом виховання (розгортаю газетну витинку: лiтня пара мiльйонерiв,
Брауни - Рiчард, 79 рокiв, i Хелен, 76 рокiв, - отрузлася чадним газом у
себе в гаражi, попередньо записавши цiлий мадток - 10 мiльйонiв доларiв,
неабищицю!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42