ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Так краще.
Йдучи вздовж паркану, який оточував старий цирк, я рвучко зривала з нього оголошення. Одне за одним. І на кожне – по слову: «Я – буду – кохати. Я – знайду – кохання. Мене – не – зупинять». Паркан закінчився, проте шампанське – ще ні.
Безлюдна вулиця. Ніч. Самітня дівчина п'є шампанське. Я відсалютувала місяцю, який тієї ночі був повним. За нас, мій коханий! За нас, мій супутнику! Втіха очей після яскравого світла безжалісної золотої зірки. Ти все бачиш, все знаєш. Якби ти міг розмовляти, ти розповів би мені, якою прекрасною буде моя любов.
Палкою і ніжною водночас. Неповторною, незабутньою, незвичайною. Вона ж буде? Ну ж бо, хоч натякни! Подай хоч знак якийсь: хмарою чи сяйвом. Вона ж буде? Буде – я впевнена. Я не зможу жити без неї. Я її шукатиму. Ти чуєш? Я не зупинюся! Я не скорюся! Ніколи!!!
Дзвін розбитого скла. Хто це зробив? Я озирнулася: жодної душі. Це я зробила? Боже мій, я щосили шпурнула пляшку на стіну сусіднього будинку. Добре, що не в вікно. Я стояла і дивилася, як шампанське повільно стікає по білому цементу. Велика червона пляма. Наче хтось на смерть розбився об цю стіну, залишивши на ній дивний кривавий візерунок. Не відчуваючи сліз, я уважно роздивлялася тонкі червоні струмочки. Кров чи сльози? Чи все разом? Я підняла голову і, дивлячись у бліде обличчя місяця, прошепотіла: «Це і є твоя відповідь? Чуєш, місяцю? Це вона? Це – «так» чи «ні»?
Який дивний спокій у душі. Зникло все: збудження, несамовитий гнів. Я знала відповідь, знала, що робити. Знявши черевики, побігла додому. Я летіла птахом, бо ж боялася втратити хоч хвилину. До гуртожитку я дісталася опів на другу. Звичайно ж, двері замкнуті. Довелося лізти через балкон першого поверху – у такій процедурі я вже мала певний досвід.
Нарешті моя кімната – маленька комірчина потрібна кожній людині, щоб ховатися від інших. Фортеця, захист. Від ворожости довколишніх, коли від надмірної доброзичливосте. Швиденько в душ, скинути одяг прямо на підлогу, дозволити воді змити з тебе кожен чужий дотик, кожен небажаний поцілунок. Назад до кімнати.
Я стояла перед дзеркалом оголена. Яка я дивна! Моя фігура не відповідає жодним вимогам сучасної моди.
Я роздивлялася своє обличчя: великі очі, незрозуміло, чи то сині, чи то блакитні, чи то сірі, чи то зелені, кольору океану, як, бувало, казав Дмитро, прямий ніс, блідо-рожеві губи – все не завелике і не замале. Таке, як треба.
Я – створіння природи. Її дочка, її шедевр, її витвір. Бездоганний результат її творчої діяльности. Майже бездоганний. Я відступила, щоб бачити себе з голови до ніг. Шедевр! Безперечно, шедевр, проте… з маленькою тріщинкою десь глибоко у душі. Завширшки вона – якийсь відсоток мікрончика, але веде у безодню. Безодню мого кохання, моєї туги і пристрасти.
У голові паморочилося. Я відчинила вікно. Нічне повітря огорнуло мене повільною хвилею прохолоди, якої я не відчула, – все тіло палало, наче мій внутрішній вогонь намагався знайти шлях на волю. Бліде око місяця незрушно дивилося на мене. Я спробувала йому всміхнутися, але це було так… гірко.
Я молилася Богові. Чотири роки. Проте він не зміг нічим допомогти. Мабуть, заклад, де він працює, переповнений важливішими за моє проханнями. Я не хочу йому заважати. Він не подарує мені кохання. Цей світ взагалі нікому нічого не дарує. Треба все брати силоміць.
Сьогодні ти розмовляв зі мною, місяцю. Намагався налякати, а я ж не боюся. Кожна жінка – чаклунка. Така вже наша кров. Не змогла знайти кохання вірою, знайду чарами. Ти допоможеш мені, знаю. Подивись, що в мене є. Це все для тебе.
Місяць світився так яскраво, що було боляче очам. Його сяйво огорнуло мене холодним полум'ям, заблищало на обличчі, руках, грудях, спустилося нижче. Я озирнулася. Моє ліжко вигравало в блідих променях, вабило. Я лягла на спину і заплющила очі.
Чари – це проста угода. Ти хочеш мене, місяцю? Я згодна на все. На все. Лише дай мені кохання.
Його світло вкривало моє тіло поцілунками, пестило кожен вигін, жадібно обіймало. Він був володарем, я віддавала себе у жертву.
Різкий, вимогливий поштовх у міцно зведені одна до одної ноги. Кров пульсувала в одному ритмі з моїм тремтінням. Я розплющила очі, але не побачила нічого, крім безмежної білої пустелі. Світло. Лише світло. Місяць охопив небо, землю, зникло все. Він став новим світом. Terra nova. Я йшла цією землею. Мандрувала у пошуках кохання, бігла, летіла, пливла. Я відчувала, що воно десь поруч, треба тільки простягнути руку… Ще один нетерплячий поштовх.
Я знаю, знаю, чого ти хочеш. Твоє жадання не можна не зрозуміти. Я відкриваю себе. Відкриваю кожен куточок свого тіла – хай він стане морем твого сяйва, кожну кровоносну судину – хай вона перетвориться на річку твоїх променів. Я чекаю. Моє чекання – це запрошення. Я – відчинене вікно. Це – угода, місяцю, це справжня угода. Я заплачу, скільки хочеш. Мені байдуже. Все одно без любови моє життя – дрібна монета. Бери мене, місяцю! Бери мою беззахисність, пий мою пристрасть, роби зі мною, що забажаєш, лише…
Веди мою любов! Веди її до мене! Я віддаю себе. Я кличу.
Я вигнула спину різким рухом і розвела ноги, відкриваючись. Мене охопив нестерпний біль. Я палала, як зірка, і падала, падала, падала…
Частина II
Ранок. Дякувати Богові, я прокинулась! Який страшний сон. Було так боляче. Насниться ж… А що я робила? Щось пила? Голова – як чистий листок паперу. Ані думок, ані спогадів.
Я відчула м'який дотик чогось пухнастого. Алі зазирав мені в очі і заспокійливо муркотів. Моє славне кошеня. Такий хоч кого заспокоїть. Проте спати більше неможна. Треба їхати в університет. У мене ж сьогодні зустріч з деканом, може, якось допоможе з роботою?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики