ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
Бішоп на провокацію не піддався. Тоді я відійшла, прокашлялася і видала відчайдушне “рятуйте, гвалтують!” на всіх частотах. Відповіддю мені був непристойний регіт за стіною і тактичне “хе-хе” звідкись з коридору. Хороший був психологічний прийом, та препогана контрольна група. Геть зіпсована. Ну, добре. “Він платити відмовляється!” — зарепетувала я на тональність вище у гармонічному мінорі. Підмога прибула миттєво, швидше ніж 911 демонів, яких викликали наші, вправні у кабалі, предки в особливо скрутних ситуаціях. Підмога, звісно, в обличчі неповторної Мадам Мадлен.
— Бішопе, як це розуміти?
Ага, прогресивна громадськість на моєму боці!
— Ти ж знав, що чіплятися до неї зранку значить піддавати загрозі спокій навколишніх і якість сервісу!
Ну, ось, що чекати підтримки від вічно заклопотаної власними інтересами дрібної буржуазії?
— Мені треба в душ, а цей тип заважає мені подбати про чистоту помислів і гігієни.
— Теодоре, дай нещасній вдовольнити її примітивний потяг!
— Ну, звичайно, у висококультурної складної системи в твоєму обличчі, такого потягу не виникає. Хто ще тут дбає про якість сервісу? Дивно, як цей бізнес взагалі прибуток приносить!
— Вже ж, не твоїми зусиллями.
— А дозвіл хто дістав? Моя покійна бабуся?
— Та тут же все на ній тримається!
— Ну, якщо я — не бабуся, Б’янка не покійна, і дівчата мені не родички, виходить, що вищеназвана особа ти і є.
— Твоя покійна бабуся? — Бішоп був однозначно збитий з пантелику.
— Так, тобто ні, не покійна.
— Оп-па! А я — Червоний Капелюшок. Вибач, бабцю, що без гостинця.
— Ага, дочекаєшся від тебе. Теодоре, що ти від неї хотів? Як ти міг помітити, мене це теж стосується.
— Стосується, значить. А часто він отримував від тебе те, що від мене хотів?
— Та вже ж частіше, ніж тобі дозволяють твої моральні переконання.
— Чули, Бішопе? Ну. І як воно — з бабцею своєї студентки? Боюсь, це не те, чим можна похвалитися колегам за чаркою.
Медді і Бішоп, обоє, вкрилися червоними плямами. Боже, зараз заріжуть, позбиткуються над трупом і скажуть, що так і було! Допоміг мені своєчасний вияв рефлексу самозбереження. Вороги на мить втратили пильність, а я, акі горліца, метнулася між ними і помчала в душ. Ха-ха, моя взяла!
Душ у нас чудовий, на автономному опаленні: дошки постачає агент з регіону. В дядька Архі Па (відразу видно, дитя імміграції) пилорама на місці старовинного поселення під Манівцями, що звалося Монте-Карлівка (давня, романтична назва!). Деревини там полишалося чимало — очевидно, в старі часи руйнування підвалин і злітання дахів було повсякденною практикою (стик європейського та азійського кліматичних фронтів — це вам не хухри-мухри!). З агентом ми розраховуємося регулярно, от тільки що буде, як знову заборонять взаємозаліки? Невже ж гроші платити?
Ну, звісно, турбота про наші майбутні бізнесові стосунки з дядьком Архі зовсім не завадила мені отримати задоволення від гігієнічної процедури. От колеги у бурсі завжди дивувалися, яка мені з того радість, що я там, збоченка, роблю на одинці сама з собою півтори години. Де вже їм, недолугим, зрозуміти, що тут просто думається надзвичайно легко, з’являється впевненість, оптимізм і геніальні ідеї. Як, думаєте, Архімед винайшов свою силу? (“Відчувай Силу, Люк!” — сказав він тоді. Чи то не звідти?) Ну, здається, все ж таки то було у ванні. У душа, звичайно, є свої переваги.
Я повернулася звідти достатньо збадьореною, щоб оцінити реальність того, що відбувається. Медді і Бішоп влаштували явку в моїй кімнаті і не збиралася звідти йти. Так, що там з моєю покійною бабусею?
— Люба Медді, — почала я, — поясни, будь-ласка, свої слова стосовно нашої родинної спорідненості.
Медді зміряла мене схвальним поглядом.
— Ти ба. Може, ранковий душ не така вже й погана ідея. Ну так, правда, я дійсно твоя бабуся, себто, твоя мати була моєю дочкою, якщо так зрозуміліше.
— Медді, це що ж, дійсно, в тебе революція закінчилася перемогою пролетаріату і тепер — повна відсутність царя в голові? Яка ти мені бабуся, ти ж виглядаєш максимум років на десять старше!
— Яких десять?! — образилася вона, — всього на сім. Я тобі потім розкажу, як це робиться. Для суккуба, знаєш, вік не проблема.
— Стоп, значить… А, ну все логічно. Чому ж ти мовчала, не попередила навіть про те, яка мене може спіткати халепа?
— Та ще ж невідомо було, що з тебе вийде. На дітях демонів, знаєш… А тут видно, сильні гени. От і твоя мати…
— Доречі, дуже цікаво, де ж вона, чому її відсторонено від процесу турботи про потомство?
— Проблеми в неї виникли на ґрунті теологічних суперечок. Сюди вона навряд чи ще зможе повернутися.
Я, нарешті, сіла на ліжко і випустила пар.
— Оце так історія. А як же ЗБОНЧ, Медді? Ти ж працювала з Ап-Перкотом і він нічого не помітив?
— Так він знав. Честь мундиру чи не честь мундиру, а жити якось треба. До того ж, я не вважаю себе організованою нечистю. У мене приватна практика.
— А-а, ідеальне прикриття. А я? Міг він знати…
— Міг, вони натреновані таке відчувати, якось там, чи екстрасекси, чи сальтенкекси звуться. Але навряд чи щось помітив. Ти ж у нас іще, ем-м, з невідкритими рецепторними каналами. Тому, до речі, і не можеш контролювати свої здібності.
Я відчула, що червонію. Таке — і при сторонніх. Бішоп глупо посміхався, як турист на екскурсії. Ну та біг з ним, нехай вчиться.
— Повернемося до наших баранів. Бішопе, у вас була якась справа.
— Ага, точно. Немає більше булькатого. В мене така підозра, що поїхав рапортувати, де б він не працював.
— В ДУПІ? — відгукнулася моя бабуся.
Ми з паном Теодором перезирнулися. Ого!
— Ну і що ти пропонуєш?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41
— Бішопе, як це розуміти?
Ага, прогресивна громадськість на моєму боці!
— Ти ж знав, що чіплятися до неї зранку значить піддавати загрозі спокій навколишніх і якість сервісу!
Ну, ось, що чекати підтримки від вічно заклопотаної власними інтересами дрібної буржуазії?
— Мені треба в душ, а цей тип заважає мені подбати про чистоту помислів і гігієни.
— Теодоре, дай нещасній вдовольнити її примітивний потяг!
— Ну, звичайно, у висококультурної складної системи в твоєму обличчі, такого потягу не виникає. Хто ще тут дбає про якість сервісу? Дивно, як цей бізнес взагалі прибуток приносить!
— Вже ж, не твоїми зусиллями.
— А дозвіл хто дістав? Моя покійна бабуся?
— Та тут же все на ній тримається!
— Ну, якщо я — не бабуся, Б’янка не покійна, і дівчата мені не родички, виходить, що вищеназвана особа ти і є.
— Твоя покійна бабуся? — Бішоп був однозначно збитий з пантелику.
— Так, тобто ні, не покійна.
— Оп-па! А я — Червоний Капелюшок. Вибач, бабцю, що без гостинця.
— Ага, дочекаєшся від тебе. Теодоре, що ти від неї хотів? Як ти міг помітити, мене це теж стосується.
— Стосується, значить. А часто він отримував від тебе те, що від мене хотів?
— Та вже ж частіше, ніж тобі дозволяють твої моральні переконання.
— Чули, Бішопе? Ну. І як воно — з бабцею своєї студентки? Боюсь, це не те, чим можна похвалитися колегам за чаркою.
Медді і Бішоп, обоє, вкрилися червоними плямами. Боже, зараз заріжуть, позбиткуються над трупом і скажуть, що так і було! Допоміг мені своєчасний вияв рефлексу самозбереження. Вороги на мить втратили пильність, а я, акі горліца, метнулася між ними і помчала в душ. Ха-ха, моя взяла!
Душ у нас чудовий, на автономному опаленні: дошки постачає агент з регіону. В дядька Архі Па (відразу видно, дитя імміграції) пилорама на місці старовинного поселення під Манівцями, що звалося Монте-Карлівка (давня, романтична назва!). Деревини там полишалося чимало — очевидно, в старі часи руйнування підвалин і злітання дахів було повсякденною практикою (стик європейського та азійського кліматичних фронтів — це вам не хухри-мухри!). З агентом ми розраховуємося регулярно, от тільки що буде, як знову заборонять взаємозаліки? Невже ж гроші платити?
Ну, звісно, турбота про наші майбутні бізнесові стосунки з дядьком Архі зовсім не завадила мені отримати задоволення від гігієнічної процедури. От колеги у бурсі завжди дивувалися, яка мені з того радість, що я там, збоченка, роблю на одинці сама з собою півтори години. Де вже їм, недолугим, зрозуміти, що тут просто думається надзвичайно легко, з’являється впевненість, оптимізм і геніальні ідеї. Як, думаєте, Архімед винайшов свою силу? (“Відчувай Силу, Люк!” — сказав він тоді. Чи то не звідти?) Ну, здається, все ж таки то було у ванні. У душа, звичайно, є свої переваги.
Я повернулася звідти достатньо збадьореною, щоб оцінити реальність того, що відбувається. Медді і Бішоп влаштували явку в моїй кімнаті і не збиралася звідти йти. Так, що там з моєю покійною бабусею?
— Люба Медді, — почала я, — поясни, будь-ласка, свої слова стосовно нашої родинної спорідненості.
Медді зміряла мене схвальним поглядом.
— Ти ба. Може, ранковий душ не така вже й погана ідея. Ну так, правда, я дійсно твоя бабуся, себто, твоя мати була моєю дочкою, якщо так зрозуміліше.
— Медді, це що ж, дійсно, в тебе революція закінчилася перемогою пролетаріату і тепер — повна відсутність царя в голові? Яка ти мені бабуся, ти ж виглядаєш максимум років на десять старше!
— Яких десять?! — образилася вона, — всього на сім. Я тобі потім розкажу, як це робиться. Для суккуба, знаєш, вік не проблема.
— Стоп, значить… А, ну все логічно. Чому ж ти мовчала, не попередила навіть про те, яка мене може спіткати халепа?
— Та ще ж невідомо було, що з тебе вийде. На дітях демонів, знаєш… А тут видно, сильні гени. От і твоя мати…
— Доречі, дуже цікаво, де ж вона, чому її відсторонено від процесу турботи про потомство?
— Проблеми в неї виникли на ґрунті теологічних суперечок. Сюди вона навряд чи ще зможе повернутися.
Я, нарешті, сіла на ліжко і випустила пар.
— Оце так історія. А як же ЗБОНЧ, Медді? Ти ж працювала з Ап-Перкотом і він нічого не помітив?
— Так він знав. Честь мундиру чи не честь мундиру, а жити якось треба. До того ж, я не вважаю себе організованою нечистю. У мене приватна практика.
— А-а, ідеальне прикриття. А я? Міг він знати…
— Міг, вони натреновані таке відчувати, якось там, чи екстрасекси, чи сальтенкекси звуться. Але навряд чи щось помітив. Ти ж у нас іще, ем-м, з невідкритими рецепторними каналами. Тому, до речі, і не можеш контролювати свої здібності.
Я відчула, що червонію. Таке — і при сторонніх. Бішоп глупо посміхався, як турист на екскурсії. Ну та біг з ним, нехай вчиться.
— Повернемося до наших баранів. Бішопе, у вас була якась справа.
— Ага, точно. Немає більше булькатого. В мене така підозра, що поїхав рапортувати, де б він не працював.
— В ДУПІ? — відгукнулася моя бабуся.
Ми з паном Теодором перезирнулися. Ого!
— Ну і що ти пропонуєш?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41