ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


— А Зося з реабілітаційної?
— І Зося в запої.
— Шеф? Що будемо робити?
Чоловік у куртці потер скроні.
— Що ти хочеш? Я в запої.
Я підвелася, обурено відкидаючи мотузку і рушила до дверей.
— І це ті люди, яким держава довірила превентивну інквізицію.
— Ти куди?
— Нести мрію в маси.
— Степанич, клич Джеймса Рея.
Оп-па, треба тікати. Інквізитори метнулися мені навперейми, та де вже їм до мене, новоявленої чемпіонки з ходіння крізь стіни, левітації, містифікації і мас… масового психопроносу. (Це, напевне, так на мене вплинуло перебування у Пургаторії, а то б я в жисть не згадала промову Мартина Лютого на прізвисько Король.) Я скорчила диявольську рожу і зникла у спалахах фейєрверку. На моєму місці залишилась лише коза з червоною стрічечкою на шиї, на стрічечці було написано: “Кожній тварі по парі. Привіт Люциферу.”
… ХХVІ…
Коли ми опинилися надворі, я дала Бішопові відхекатися і прийти до тями, а потім влаштувла строгий допит. Мовляв, як на нас вийшло ДУПІ, і чого вони хотіли дізнатися. Та тут я зрозуміла, що мені зовсім не треба його відповіді. Варто було мені сформулювати питання, як відповідь сама з’являлася на невербальному рівні. Стриматись він просто не міг. Енурез якийсь ментальний, словом. Я (тобто він) приголомшено зупинилась, бо те, що я дізналась, було для мене абсолютною новиною.
Бішоп був офіцером ЗБОНЧу.
— Падлюка, простогнала я, — як же так?
В його уяві з’явився образ короля Артура в лахмітті.
— Я не міг нічого сказати. Це провалило б завдання.
— Яке завдання?
Мужчина, який підглядає в замковий отвір жіночої роздягальні.
— Розвідка сил супротивника. Ми певний час підозрювали пана Поманця. Але, правда, на тебе я вийшов цілком випадково, ну, поза планом.
Цеглина, яка падає на голову хорошій людині.
— А Медді? Теж приємна несподіванка?
Десятиугрикова купюра лежить на тротуарі. От скотина!
— А потім нащо ув’язалися?
Селекціонер у халаті, який в особливо жорстокій формі схрещує коня з віслюком.
— Подивитись, що вийде. Та потім, правда, вибач, я зрозумів, що ситуацію можна використати.
Перехожий чистить кишені п’яного, що лежить під парканом.
— Як же це?
— Спостерігаючи, як ти входиш до кола спілкування Люцифера, я міг би дізнатись про структуру організації, специфіку діяльності. Ну, сама розумієш.
Хлопчик потрошить ляльку “Ванька-Встанька”.
— І багато дізнались?
— Та так, дещицю. Варто було мені намацати найцікавіше, як мене застукали.
Голий чоловік, який ховається в шафі.
— Але те, що я взнав — це просто архіважливо. Знаєш, хто керує ДУПІ?
Мама умовляє синочка їсти кашку, а то “його чорти заберуть”.
— Та вже тепер знаю. І що ж робити?
— Треба порадитись з начальством.
Бліда жінка зі шкіркою банана в руці стукає в двері з табличкою “терапевт”.
— Ні, від вас, пане Бішоп, я такого не чекала. Це ж треба, занурився в природну середовище існування рідкісного виду. В ареал. Це ж не життя, а ланцюг обломів.
Він не відповів, та мені багато що стало зрозуміло. Я відчула, що змогла би вибачити його шпійонську діяльність — через особисту заангажованість і упередженість. Себто, через те, що крізь нерівномірні накопичення його ставлень прокочувалася тепла хвиля прихильності до мене, хорошої і неповторної. Виявляється, його мучила дилема, як вчинити зі мною і Гаелом, і тоді, коли підступний інкуб повів мене на шабаш, пан Бішоп слідкував за нами, щоб а)дізнатись, де знаходиться резиденція Люка і б)щоб вирвати мене з брудних лап чудовиська. Ні те, ні інше, до слова, йому не вдалося. Гаел вмів замітати сліди, а я — теж мала інші плани.
— Теодоре, ви знаєте, — підсумувала я, — у вас в голові такий бардак! Тут цікавіше порпатися, ніж у брудній білизні!
— Ні, ну треба ж. Ти — в моєму тілі. Жахливе і огидне відчуття, признатись.
— Ну що ж, — я зловісно засміялась, — моя черга.
Він вражено зупинився, на його обличчі почали конвульсивно скорочуватися м’язи, відповідальні за істеричний регіт. У його думках, як п’яні коні, понеслися табуни прекрасних і похабних картинок у стилі ХХХ.
— Та, годі вже, — обурилася я, — ваші походеньки, то явище природнє. А мені ж кортить звідси якомога швидше вибратися. Не вік же коротати у компанії ваших недорозвинених рефлексів, які чомусь називаються думками.
— Підтримую. Мої рефлекси, до речі, то приватна територія.
— Ага, інтелектуальна власність. Відтворення у будь-якій формі карається законом. А вам тоді взагалі мовчати доведеться, — зло завершила я і заховалася у якийсь темний куток його свідомості.
Та і там мені спокою не знайшлося — в тому місці якраз передавали хіт-парад Бішопових репресованих бажань. Типу, зробити масаж ступні дружині шефа, мати багато грошей, красиву сідницю і кількох своїх знайомих. Словом, особливою оригінальністю він не відрізнявся.
Тим часом Бішоп вів нас обох якимось незрозумілим маршрутом, обминаючи густонаселені райони міста, все якимись парками, підворіттями, немов маніяк у розквіті кар’єри. Скоро я з-за рогу будівлі Міністерства Фінансів вигулькнули жовті стіни міської божевільні. Біля входу тусувалися дебелі дядьки у халатах. Вони курили і недоброзичливо поглядали на перехожих.
— Що, Теодоре, справи настільки кепські?
— Спокійно. Тут знаходиться таємна штаб-квартира ЗБОНЧу. Але уявити, що я сам веду сюди демона…
— Особливо агресивного суккуба. Он оті санітари так мужньо виглядають, можна я до них трохи позалицяюся?
— Ой, лишенько! Ну, дістала. Тихо.
Санітари спинили нас коло дверей.
— Я до зозулі, — пояснив Бішоп.
— Ага, — зрозуміли хлопці, — щасливого польоту.
Бішоп гордо продефілював до входу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики