У разі скасування вироку суду як неправосуд-
ного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду,
завдану безпідставним засудженням.
Презумпція невинності вперше була проголошена на
початку Французької буржуазної революції у Декларації
прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р., де було
зазначено, що «всіляка надмірна суворість до суду є необ-
грунтованою». До середини XIX ст. ця ідея вже стала
принципом процесу, відповідно до якого особа вважаєть-
ся невинуватою, доки її вину не буде доведено судом.
Зміст розглядуваного принципу полягає, зокрема, у
тому, що особа вважається винною не тоді, козт віднос-
но неї винесено обвинувачення, а тоді, коли її винність
доведено в установленому законом порядку вироком суду.
Закон забороняє домагатися свідчень обвинуваченого або!
інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильст-
ва, погроз та інших незаконних засобів.
Згідно з презумпцією невинності закон, суспільство,
держава вважають обвинуваченого (підсудного) невин-
ним доти, доки особи, які висувають обвинувачення (осо-
ба, що проводить дізнання, слідчий, прокурор), не дове-
дуть, що обвинувачений (підсудний) дійсно винний, і з
цими висновками не погодиться суд у своєму вироку. Тве-
рдження слідчого і прокурора про винність обвинуваче-
^В^Ш Організація судових та правоохоронних органів
ного (підсудного) — це їх думка, висновок, правильність
якого ще потрібно довести суду, і лише обвинувальний ви-
рок суду, винесений в установленому законом порядку,
означає позитивне вирішення питання про винність, тоб-
то визнання обвинуваченого (підсудного) винним у вчи-
ненні злочину.
Відповідно до принципу презумпції невинності на
обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути
покладено обов'язок доводити свою невинність, наяв-
ність обставин, які виключають кримінальну відповідаль-
ність. Цей обов'язок покладається на органи, що висуну-
ли обвинувачення (особу, яка проводить дізнання, слідчо-
го, прокурора), але це не виключає права обвинувачено-
го доводити свою повну невинність або меншу вину. Всі
обставини, що наводяться ним на свій захист, повинні
бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором
і судом (ч. 1 ст. 22 КПК).
Презумпція невинності має такі правила: 1) обов'язок
доведення вини обвинуваченого покладається на обвину-
вачів (особу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора);
2) будь-який неусунений сумнів у невинності тлумачить-
ся на користь обвинуваченого; 3) недоведена винність у
юридичному розумінні дорівнює доведеній невинності.
З позиції вимоги презумпції невинності обвинувальний
вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановля-
ється лише за умови, що в ході судового розгляду вина під-
судного у вчиненні злочину доведена повністю. Всі сумніви,
не усунені судом, тлумачаться на користь підсудного.
Принцип презумпції невинності тісно пов'язаний з
принципом забезпечення обвинуваченому права на за-
хист. Обвинувачений наділений широкими правами для
захисту від пред'явленого обвинувачення, органи ж дер-
жави: слідчий, прокурор, суд — зобов'язані забезпечити ці
права саме тому, що до постановляння вироку обвинува-
чений вважається невинним.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсуд-
ному права на захист. Підозрюваний, обвинувачений під-
Розділ III. Принципи правосуддя •
судний має право на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції Украї-
ни, ст.ст. 21, 22,43-46,48 КПК).
Цей принцип означає, що на органи (посадові особи)
— слідчого, прокурора, дізнавача, суд — покладено обо-
в'язок реалізувати право обвинуваченого (підозрюваного,
підсудного) на захист.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про
застосування законодавства, що забезпечує підозрювано-
му, обвинуваченому, підсудному право'на захист» увага
судів звертається на те, що забезпечення права на захист
є важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та
запобігання притягнення до кримінальної відповідаль-
ності невинуватих.
У змісті розглядуваного принципу можна виділити
окремі блоки. Так, закон передбачає значний обсяг прав,
що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсуд-
ному) при їх умілому використанні самостійно захищати-
ся від пред'явленого обвинувачення. Обвинувачений (пі-
дозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він
обвинувачується; 2) давати пояснення по суті пред'явле-
ного обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень і
відповідей на питання; 3) подавати докази; 4) заявляти
клопотання; 5) мати захисника та побачення з ним на-
одинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма мате-
ріалами справи; 7) заявляти відводи; 8) подавати скарги на
дії та рішення особи, що проводить дізнання, слідчого,
прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на
останнє слово (ч. 2, 3 ст. 43 КПК).
Другий блок складається з того, що на органи, які
висунули обвинувачення, а також суд покладається обо-
в'язок: 1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюва-
ного, підсудного) пояснити йому право мати захисника;
2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному,
підсудному) захищатися встановленими законом спосо-
бами; 3) особа, що проводить дізнання, слідчий, проку-
рор, суддя та суд зобов'язані забезпечити охорону особи-
стих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного,
підсудного) (ст. 21 КПК).
.—-———.—«^—_ —- І
Організація судових та правоохоронних органів '
Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому
(підозрюваному, підсудному) права на захист значною мі-
рою спирається на обов'язок посадових осіб реалізувати ці
права.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93