ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


Дома в дiда саме нiкого не було Дiд на баштанi, а баба на рiчку пiшла, на пляж (до них племiнник з дiтьми з Москви приїхав, ми бачили, як вона їх повела). Можна було спокiйно продумати i простежити маршрут на мiсцевостi Значить, так: з вулицi заходимо не до дiда Салимона, а спершу до Карафольки (так зручнiше, бо в дiда тин, зачепитися можна, а в Карафольки ворини), потiм Карафольчиним городом у дiдову картоплю, минаємо свинарник, перелазимо через погрiбню i повз вулики у садок (от тiльки б вулика не перекинуть, бо буде кепсько). У садку залазимо в кущi смородини, i все. Звiдси Горбушина каплиця — як на долонi. I головне — ми навiть не на кладовищi, а в садку, бiля людей. У хатi не тiльки дiд з бабою, а й гостей повно, пле мiнник з дружиною i двое дрiбних дiточок. Отже, нiчого страшного. Не зрiвняти, як ми з Павлушею дiда Салимонового родича-запорожця ходили розкопувать або в Києвi у Лавру. Я повеселiшав.
— Буде порядок! Ходiмо, Антончику! Треба трохи подрiмати, щоб до ночi не зморило.
Ми полiзли на вулицю. I тут зустрiли Карафольку, який iшов додому. Вiн тримався рукою за лоба, i обличчя в нього було таке, наче тiльки-но проковтнув кислицю.
— Ой хлопцi, — скрикнув вiн, — там таке робиться, таке робиться! В Бардадима хтось його «Київ» потяг. Вiн певен, що пацани. Прибiг до нас. «Хто, — кричить, — узяв?» I аж труситься. «Признаєтесь, — кричить, — прощу. Не признаєтесь, — кричить, — найду, руки-ноги повириваю.» I, по-моєму, Яво, вiн на тебе думає.
Мене всього враз огорнула якась така млявiсть-млявiсть. I руки-ноги наче вже не мої, наче їх уже повисмикувано.
Карафолька вiдтулив руку од лоба. На лобi вилискувала здоровеннецька синя гуля.
— Що це в тебе? — спитав Антончик.
— Та… — зам'явся Карафолька. — Об щось перечепився i впав… А ти, Яво, йому краще на очi не показуйся, серйозно… Ну, я пiду, прикладу щось холодне, бо… — Вiн скривився i, схопившись уже обома руками за гулю, шмигонув у свiй двiр.
Якийсь час ми мовчки йшли вулицею. В Антончика очi були, мов у того кота, якого загнав на грушу лютий собака. Вiн уже кiлька разiв зiтхав, i я вiдчував, що вiн зараз щось скаже. I вiн сказав:
— Слухай, Яво, а може, признатися… I оддати йому апарат, бо, знаєш… Га?
Вiн усе таки був полохливий, цей Антончик Мацiєвський Я не мiг говорити, бо ще не впорався з тою млявiстю. Тiльки заперечно похитав головою.
— Як хочеш Менi що… — знизав плечима Антончик. — Я просто хотiв, щоб тобi краще. Бо, знаєш…
Це вiн натякав, що то ж я вкрав апарат, i менi вiдповiдати, а його, мовляв, хата скраю. От!..
Павлуша все-таки нiколи б так не сказав.
Я подивився на Антончика, як на тую мошку, i процiдив:
— Як ти таке дрефло, я можу сам.
Антончик замахав руками:
— От, ти зразу! Який гарячий! Уже й слова сказати не можна. Це я просто так. Ми ж завтра зранку оддамо, так що… Це Карафолька, дрефло, панiкує… Де зустрiнемося?
— Бiля клубу, об одинадцятiй…
— Все! Ясно! Я навiть не лягатиму, щоб не проспати… Ну, до вечора! — I вiн побiг до своєї хати, петляючи й озираючись, наче за ним хтось гнався.
Роздiл V
Привид. Увага! Знiмаю!
Дома дiд Варава зустрiв мене словами:
— Тебе Гришка чогось питав, Бардадим. Сказав, як прийдеш, щоб до нього зайшов.
Як то часто буває у хвилини небезпеки, я навiть не злякався. Просто все в менi напружилося, i в головi дзигою закрутилася думка — що робити? Треба негайно забрати з горища апарат i гайнути з дому.
— Та, — байдужим тоном сказав я. — То вiн хоче їхати ввечерi по рибу. 3 пiд лiхтаря. Щось там таке винайшов, хоче випробувати.
— I кращої компанiї, як ти, не знайшов? — скосив на мене око дiд.
— Я знаю, — знизав я плечима. — Просто, мабуть, човник у нього легкий, а помiчника треба… I щоб важив небагато, i в рибальствi тямив…
Ой, тiльки б не забрехатися! Дiд мiй брехню за п'ять кiлометрiв бачить. Треба не дати йому розпитувать, самому щось питати.
— А ви, дiду, не знаєте, у нас на горищi десь було… таке… ну… щоб лiхтарика до корми припасувати? От я полiзу знайду.
I, не чекаючи дiдової вiдповiдi, швидко подряпався на горище. Серце в мене вже телiпалося, як свинячий хвiст. Швидше-швидше-швидше! Що, як Бардадим зараз знову прийде!
Я вихопив апарат з-пiд сiна, сунув пiд сорочку i полiз униз.
— Ой, щось живiт заболiв! — скрививсь я, одвертаючи свого живота з апаратом вiд дiда. I, не даючи йому отямитися, шмигонув повз нього за клуню, а там пригинцем помiж соняхами та кукурудзою на вулицю i — за село, у гай…
До пiзнього вечора, аж поки зовсiм не стемнiло, тинявся у гаю, у степу, по кущах понад рiчкою.
Кепсько менi було, дуже кепсько. Я був як той заєць полохливий, менi навiть здавалось, що в мене вуха ворушаться, коли я, озираючись, прислухався до найменшого звуку, щоб не попастися комусь на очi. I як отi злодiї живуть на свiтi? То ж не життя, а мука пекельна! Весь час ховатися, чекати, що тебе от-от схоплять, весь час думати про свiй злочин, нi хвилини спокiйної не маючи. Бiднi злодiї! Нещаснi люди!
Коли вже зовсiм стемнiло, я крадькома, попiдтинню подався до клубу. Я спецiально призначив збiр Антончиковi бiля клубу, бо на клубi є годинник. Нам треба ж було рiвно на дванадцяту. А я годинника не мав. А красти десь ще й годинника — це вже було занадто.
Бiля клубу — безлюдно. Сьогоднi п'ятниця, i нi кiно, нi танцiв у клубi нема. У нас кiно тричi на тиждень — по вiвторках, четвергах i суботах, а в недiлю танцi. Годинник показував за чверть одинадцяту. Я залiз у кущi навпроти клубу i почав чекати. Об одинадцятiй Антончик не прийшов. «У нього ж теж нема годинника, нiчого страшного, ще є час», — вирiшив я.
У чверть на дванадцяту Антончика не було. «Мабуть, не може вийти з хати, чекає, поки поснуть», — вирiшив я.
О пiв на дванадцяту з темної вулицi почулися кроки Вiн?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики