1. Над осiннiм озером.
Цей став повiсплений,осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискуе Люципера очима.
П"янке бездоння лащиться до нiг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього.Летить крилатолезо
на вiття виголiле.Рине впрост
на утлу синь,високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.
Охриплi очi збiглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуеш,чуеш протяг у душi !
2.
Менi здаеться,що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моiй подобi.
Нi очей,нi вух,
нi рук,нi нiг,нi рота.Очужiлий
в своему тiлi.I,кавалок болю,
I,самозамкнений,у тьмущiй тьмi завис.
Ти,народившись,виголiв лишень,
а не прирiс до тiла.Не дiйшов
своеi плотi.Тiльки перехожий
межисвiтiв,ворушишся на сподi
чужого iснування.
Сто ночей
попереду i сто ночей позаду,
а межi ними - лялечка нiма :
розпечена,аж бiла з самоболю,
як цятка пекла,лаконiчний крик
усесвiту,маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.

3.
Порiдшала земна тужава твердь,
мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери,фiзики,поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий украiнський материк
росте,як гриб.Вже навiть немовлятко
й те обiцяе стати нашим катом
i порубати вiковий порiг,
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
де зрiдка тiльки човгання чобiт
нагадуе : iще iснуе свiт,
справiку заборонений,як схизма.
Ця твердь земна трухлявiе щодня,
а ми все визначаемось.До сутi
доходимо.I господом забутi,
вiтчизни просимо,як подання.
4.
Бiля метро " Хрещатик "
щоранку зупиняеться
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирае з чавунних урн
накиданий мотлох -
старi газети.ганчiр"я,
коробки з-пiд сiрникiв,недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушае далi.
А сьогоднi,напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на ii обличчi
творить рiвновагу щастя.
5.
Посадити деревце -
залишити про себе найкращу пам"ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти,кущi,дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii,жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство,перевiряючи,як вони виконують
взятi соцзобов"язання,
завжди ставило проти графи
"заходи щодо естетичного виховання
ув"язнених" :
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Iм нагадували забутi шпичаки дроту.
6.
Iх було двое - прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi -
там,де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваi,
i жваво обговорювали замацану статтю
"Як ми готуемо пленум райкому".
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми провадяться найкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась :
по пам"ятi вона цитувала Брежнева.
Докази ii,майже незаперечливi,
таки справляли враження,
бо двiрник,скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок -
цибулю,хлiб,кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши iй бiльшу частину
хлiба,цибулi i навiть сала.
Поiвши i попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб"язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
Напевно,вона збиралася
розрахуватися за снiданок,
але двiрник зробив королiвський жест :
мовляв,не треба платнi,
сьогоднi вiн частуе.
7.
Тато молиться богу,
тужить мама.Сестра
уникае порогу,
хоч вернутись пора.
Уникае - радiе,
повертае - мовчить.
Повечiр"я ще тлiе,
Iще хвiртка рипить.
Iще видно дорогу,
Iще гусне жура.
Тато молиться богу.
I ридае сестра.

8.
На Лисiй горi догоряе багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряе,
а я вже забув,де та Лиса гора,i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня,пора надвечiр"iв твоiх,
твоiх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться.Грiх
уже забуваеться.Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня - твоiх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю,не знаю,не знаю,не знаю,
чи я вже помер,чи живу,чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло,вiдквiтло,вiдгасло,вiдграло
навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта - схарапудженим птахом,
I глухо,як кров ув аортах,надсадно гудуть голуби.
9.
Вiдлюбилося.
Вiдвiрилося.
Вiдпраглося.
День врiвноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архiв,
дорогий,
мов померлий родич.
Нiчний ставок попiд соснами,
книги,самота -
бiльше не зворохоблюють.
Свiт - мiрiадом досяжних мет.
Забаганки - здiйсненнi.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
вiдчуеш самого себе.
Спокiй
вичинений.

10. М у м i я.
1
Голова його заполонена спогадами.
(Вiчне перемелювання однiеi iстини :
гримаси пiдлостi,пiдлiсть пiдлостi,
пiдлiсть пiдлостi пiдлостi).
Хтиво показуе старечим ротом :
те,що було 1968 року новоi ери
вiддзеркалюе,нiби в мертвiй водi,
подii 1968 року перед Христом.
Рухаеться,зазираючи в брезклу воду.
Пiдiйшов побачив збагнув
збагнув пiдiйшов побачив.
Все вже збагнуте,
пiдiйшов побачив,
нi греця не збагнуть.
Але - стверджуватися :
утверджування покiйника,
реанiмацiя на рiвнi народження,
демократiя цвинтаря.
Очей - не треба.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19