Тепер, упертий, безвiсти одчалюй,
бездомного озувши постоли.
Що буде завтра? Дасть бiг день i хлiба.
А що, коли не буде того дня?
Тодi вже гибiй. Отодi вже - гибiй,
Простуючи до смертi навмання.






Цей корабель виготовили з людських тiл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навiть машинне вiддiлення.
Морока була з обшивкою -
особливо погано держали воду мiсця,
де попадалися людськi голови.
Коли утворювалася потужна водотеча,
дiру затикали кимось з екiпажу,
в той час як решта
шукала щасливоi пристанi
у вiдкритому морi.




У Прохорiвцi - сни, мов рiки
напровеснi: об груди б"ють,
як об пороги. Думи йдуть,
неначе дзвони. I великi
тумани в головах ростуть.
У Прохорiвцi сни, мов рiки.
Так увижаеться не раз:
заснеш - не чути й третiх пiвнiв,
i сновигають тiнi дивнi -
то Максимович i Тарас
бредуть Михайловим узвозом
угору й гору - аж до хмар,
де виткався Волосожар,
де марення чумацьким возом
пускаються у Крим по сiль.
А потiм враз оступить бiль
натужну душу - й не дихнути.
Iдеш у визорену нiч,
поки зблукаеш межи рути,
вiддавшись довгiй маячнi.

У Прохорiвцi сни, мов рiки.




Чоловiк пiдiйшов до меморiуму
i прочитав на ньому власне iм"я:
вiчна слава героям,
що полягли за незалежнiсть Вiтчизни.
Йому приемно й боляче.
Пiд однiею сорочкою Колима i Ташкент.
Та мешканцi мiста зiгнорували його:
хто повiрить цiй байцi?
Якщо ти й живий - тим гiрше для тебе:
вшановуем тiльки мертвих.
Весь клопiт скiнчився, коли видали довiдку:
" Пред"явника вважати за мерця ".




Я сидiв на весiллi
серед поважних молодикiв -
у того голос, наче в диякона,
той остаточно схрип вiд горiлки й спiву,
а та в котрий вже раз переконувала присутнiх,
що не така вже й дурепа,
як здаеться на перший погляд.
Я вигукував з усiма " гiрко ! "
i думав про Валентина Мороза,
згадував його лоб i волосся й очi
i переконувався знову й знову,
що горiшньою частиною обличчя
вiн скидаеться на пророка.
Всi жували, пиячили, удавали з себе веселих,
I я жував, пиячив, удавав з себе веселого,
але так було гiрко на душi,
так несподiвано пронизливо гiрко,
що побачивши, як дружина моргае
менi " ходiм ",
з полегкiстю вiдiтхнув
i схопився за втечу,
як потопельник за соломину.




Сидимо бiля погаслого вогнища,
перетрушуемо в долонях попiл,
розтираемо витухлi геть вуглини:
а що як зажеврiе раптом жар?
Тут темно i темно там i ще далi темно,
але жар нiби жеврiе.
Ось вiн ! задумано каже друг,
очi його туманiють страхом.
Бачу, вiдказую скорбно друговi,
придивляючись до нiчних свiтлячкiв.
Сидимо бiля погаслого вогнища -
столiття, друге, трете,
жар не стухае, не гасне.
Такщо друг, коли невiра його нестерпна,
називае купину вiчним вогнем
i просить сiрника,
щоб запалити цигарку.




То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тiльки згадка
минулих лiт. Черед мости
вiкiв блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобi
своiм надсадним загасанням,
яке ти тiльки звеш стражданням.
Цi роки, збавленi в ганьбi,-
то так судилося ...
---------





Спочатку вони вбивали людину,
потiм вбитого оживляли.
Реанiмацiею займалися
в косметичних кабiнетах
( малярi - замiсть лiкарiв ).
Справi оживлення
вiддавали життя
цiлi династii майстрiв пензля.
Зате й вiдрiзнити живого вiд мертвого
було неможливо.




Вечiрнiй сон. I спогади. I дощ
колише свiт розпуклого ясмину.
Бездомний вiтер. Спи, маленький сину,
спи, сину мiй маленький, коли хоч.
Немае мами нашоi давно -
вертала, поспiшала, забарилась.
Надворi дощ i лле як iз барила.
Заснеш - i чуеш: торготить вiкно.
Здаеться, хтось пiдiйде до дверей,
проситиме негоду переждати.
Ти ж, синку, спи i не питай про матiр,
I бiльше не загадуй наперед,
бо не стоiть хвилина на хвилинi,
хвилина на хвилинi не стоiть.
Нехай тобi бодай у сновидiннi
появиться очiкувана мить.




Цей бiль - як алкоголь агонiй,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
i переписуйте печаль.
Давно забуто, що е жити
I що е свiт i що е ти.
У власне тiло увiйти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатанiй,
ще довго сатанiй, допоки
помреш, вiдчувши власнi кроки
на сивiй головi своiй.


Тагiл. Зима. Шiстдесят перший рiк.
I я солдат, що пiсля всiх скорочень
попав сюди - докантувати строку,
одержав за зразкове военробство
( були солдатськi жарти - военраб )
увiльнення.
Напевне, цiлий рiк
проживши мiж болiт, ялин, казарм,
до мiста не показуючи носа,
я звикнув пити був ( замiсть горiлки -
трiйний одеколон ).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19