?
– Чи чули ви хоч що-небудь про льодовики, дозвольте вас спитати? – запально вигукнув океанограф, якого, очевидно, дратували занадто, на його, думку, наївні, «безграмотні» запитання Павлика. – Чого вас учать там, у ваших гімназіях і коледжах?
– Та я знаю… трохи… – несміло відповів Павлик. – Льодовики – це такі льодові потоки на високих горах, де дуже холодно. Вони сповзають униз, де тепліше… Ну, і там тануть і дають початок багатьом річкам.

Розділ ХІІІ
СКРОМНІ РОЗРАХУНКИ

– Льодові потоки… гм… льодові потоки… – бурчав океанограф. – Ну, гаразд, хай потоки! А в північних і в південних полярних областях лід покриває не тільки вершини високих гір, але й вся земля буває цілком покрита ним. Він так і зветься «материковим льодом». Майже вся Гренландія, найбільший острів у світі, площею в два мільйони сто тисяч квадратних кілометрів, покрита, за винятком вузької смуги південної частини узбережжя, материковм льодом. Із року в рік, століття за століттям на його поверхні накопичувався сніг, який поступово під власною вагою перетворювався в лід. Цей лід наростав усе вище й вище, і тепер на Гренландії лежить льодовий щит завтовшки в два кілометри, а в деяких місцях навіть більше! Приблизно те ж саме спостерігається й на південному полярному, Антарктичному, материку. Від цих материкових льодів відокремлюються льодовикові язики, які спускаються до моря, ковзають спочатку по його дну і нарешті, коли дійдуть до глибоких місць, спливають. Вітер і хвилі розхитують їх, діє і власна вага, і настає момент, коли кінець льодовикового язика відламується у вигляді льодяної гори й пливе в море. Ось якщо ми підійдемо до берега материка, нам, може, пощастить побачити це явище… Олександре Леонідовичу, як далеко ми спустимося на південь?
– Як накаже капітан, – почулась непевна відповідь.
У цей момент в рубку ввійшов капітан. Він мовчки, кивком голови, привітався з усіма, швидко пройшов у радіорубку й зачинив за собою двері.
– Радіограми з Політуправління ще немає? – задав він Плетньову своє звичайне в останні дні запитання.
– Єсть, товаришу командир. Тільки що прийняв, – сказав Плетньов, подаючи капітанові аркуш, цілком заповнений рядками цифр.
– Нарешті… – промовив капітан півголосом, склав аркуш, заховав його у внутрішню кишеню й вийшов з радіорубки в центральний пост. Тут він підійшов до зоолога й спитав його: – Значить, завтра о восьмій годині ваша перша станція в цих водах?
– Так, капітане.
– Скільки чоловік?
– Я, Іван Степанович, Сідлєр, Цой і Павлик… Всього п'ять чоловік.
– Гаразд, Олександре Леонідовичу, – звернувся капітан до старшого лейтенанта, – завтра зранку ваша вахта?
– Так точно, товаришу командир!
– Випустіть партію в складі п'яти чоловік, названих Арсеном Давидовичем. Крейсируйте навколо них по радіусу кілометрів у п'ятдесят… Більше нікого не випускати.
– Слухаю, товаришу командир!
Капітан повернувся й вийшов у коридор. У розчинені на хвилину двері ввірвалися приглушені, в шаленому темпі звуки лезгінки.
– Уже! Скоро почнеться! – закричав Павлик, плескаючи в долоні. Ходімо швидше в червоний куток! У червоний куток! І голосним шепотом, наче під найсуворішим секретом, повідомив: – Сьогодні ввечері команда зустрічає Скворешню. Скворешня виписується з госпіталю!
Увійшовши в свою каюту, капітан замкнув за собою двері, сів за письмовий стіл і дістав з його потайного ящика книгу шифрів. Він довго переводив рядки цифр радіограми в літери й слова. Дійшовши до кінця, з виразом досади відкинувся на спинку крісла, подумав і знову нахилився над столом, читаючи тепер радіограму повністю, уже не відриваючись:
«Відповідь затримана для перевірки старих і одержання нових матеріалів з Токіо й Нагасакі.
Під час першого відрядження в Нагасакі, п'ять років тому, Горєлов прекрасно виконав завдання, за що після повернення був нагороджений орденом «Знак Пошани». За два роки, проведені у відрядженні, багато працював, коли-не-коли ходив у театр, кіно, музеї, буддійські храми, ознайомлювався з визначними пам'ятками країни. Часто проводив вільні години в товаристві членів радянської колонії в Нагасакі й Токіо.
Під час наступного відрядження в Токіо, два роки тому, зустрівся з Абросимовими, батьком та дочкою, почав бувати в них все частіше. З дочкою, Ганною Миколаївною, часто відвідував театри, першокласні ресторани їі кафе, аристократичні дансинги. Жив досить широко. Зарплата була у нього чимала, проте навряд чи її вистачало. В цей період з членами радянської колонії зустрічався зрідка, його троюрідний дядько, Микола Петрович Абросимов, – колишній царський генерал. Урядом Корейського був відряджений в Японію для закупівлі й прийняття військового спорядження. Революція 1917 року застала його там, і в Радянську Росію він не повернувся. Дочка народилася в Японії. Дружина померла десять років тому. Старик живе широко, джерела доході
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175