Горєлов зразу ж легко вибрався з нього на поверхню дна. Поруч з ним борсався в мулі зоолог. На висоті п'яти-шести метрів з шумом, що переходив у рев, швидко наближалась сітка з нижньою, витягнутою в ниточку шеренгою циліндричних тіл, яскраво освітленою ліхтарями Горєлова і зоолога. Коли вона мчала вже безпосередньо над розпластаними по дну людьми, найближчі до них тіла з цієї шеренги раптом захвилювалися на своїх прив'язях, їхні напівкулясті голови в міру наближення все стрімкіше нахилялися вниз, наче щось їх притягувало туди, і четверо великих, круглих, кольору всрнованої сталі очей в кожній із цих голів були спрямовані на людей, ніби пильно розглядали їх. Одно чи двоє з цих страховищ несподівано рвонулись униз головами, задерши майже вертикально догори свої хвости, що оберталися, але відразу ж, підхоплені іншими, вирівнялись і помчали геть разом з усією сіткою.
– Що це? Що це значить? – злякано зашепотів зоолог і зараз же голосно скрикнув: – Та це ж торпеди! Федоре Михайловичу, торпеди!..
– Тихо! – погрозливо зашипів Горєлов. – Чого ви галасуєте, як божевільний? Може, у них звукозі детонатори, і вони перетворять нас на порох!
Зоолог сидів, проводжаючи розширеними від жаху очима зникаючу в темряві сітку. Нарешті він знову заговорив, понизивши голос до шепоту:
– Але вони йдуть на південь, Федоре Михайловичу. Підводний човен може наштовхнутися на сітку.
Горєлов засміявся уривистим, гавкаючим сміхом.
– Ну, що ви, Арсене Давидовичу! Ультразвукові прожектори повідомлять підводний човен про сітку за двадцять кілометрів до зустрічі з нею. А інфрачервоні розвідники? Пусте, Арсене Давидовичу! Поспішаймо краще до наших заростей…
Щось не сподобалось зоологові в сміху, в нервовій скоромовці Горєлова. Знову спалахнула стара антипатія, глухе, неясне недовір'я. Зоолог хотів відповісти, заперечити, але промовчав. Він стояв на дні, дивлячись вдалину, в темряву, в той бік, де мав знаходитися підводний човен і куди тепер, можливо, назустріч йому мчить, несучи загибель і руйнування, грізна стіна…
– Добре, – із зусиллям сказав, нарешті, зоолог, повертаючись до Горєлова. – Пливімо в зарості…
Не відповідаючи, Горєлов поспішно запустив гвинт, піднявся на кілька десятків метрів угору і ліг на попередній курс. Слідом за ним, на невеликому віддаленні, плив зоолог. Тепер він не зводив ні очей, ні променя ліхтаря з постаті Горєлова, що неслася попереду. За хвилину зоолог обережно поклав руку на патронташ і відкрив його. Завагавшись на мить, він намацав одну із кнопок, натиснув її, зняв з позиції і поставив на звичайне місце: телефон Горєлова був виключений. Потім зоолог натиснув другу, зняв її з місця і пересунув на позицію. Зразу ж почувся знайомий, спокійний голос:
– Слухаю вас, Лорд. Говорить старший лейтенант Богров.
– З норда на зюйд, – півголосом, стежачи за Горє-ловим, говорив зоолог, – несеться велетенська вертикальна сітка, начинена торпедами. Ми вислизнули від неї, кинувшись на дно. Боюсь, чи не наштовхнеться вона на вас.
– Що? – стривожено спитав старший лейтенант. – Ви кажете – торпеди? На якій віддалі ви їх зустріли?
– Не знаю… – зам'явся зоолог. – Я якось не стежив за часом. А втім, думаю, кілометрів за шістдесят-сімдесят від місця, де ви нас випустили.
– Ага! Гаразд. Вестимемо посилене спостереження. Дякую вам. Не повертайтесь на підводний човен до розпорядження. Відходьте подалі. Будьте уважні!
Вимкнувши телефон зоолога, старший лейтенант негайно викликав капітана. Після цього він з'єднався з Ше-лавіним і Скворсшнею, які працювали за бортом, запропонувавши їм також не повертатись до виклику і негайно відходити на десяти десятих ходу подалі на захід, тримаючись ближче до дна.
Кілька хвилин тому «Піонер» змінив курс і йшов тепер тим самим шляхом назад, з півдня на північ.
Не зводячи очей з екрана, старший лейтенант довів хід корабля до чотирьох десятих і відхилив його курс на кілька румбів на схід.
Увійшов капітан. Старший лейтенант доповів йому про повідомлення зоолога і про вжиті ним самостійно заходи.
Перше хвилинне здивування швидко змінилось на обличчі капітана жорсткою усмішкою. Не піднімаючи напів-опущених, як завжди, повік, капітан сказав:
– Гаразд, Олександре Леонідовичу! Всі ваші заходи і розпорядження схвалюю. Команду приймаю на себе. Залишайтесь біля щита управління і спостерігайте за кормовим півкругом екрана. Носовий залишаю за собою.
– Єсть, товаришу командир!
– Дайте тривожний сигнал.
– Єсть тривожний сигнал!
В усіх приміщеннях корабля пронісся голосний тривожний дроб дзвінка, з коридора почулись заглушений тупіт і човгання численних ніг, а тоді відразу настала мертва тиша.
Не зводячи очей з екрана, широко, розставивши ноги і заклавши руки за спину, капітан нерухомо і мовчки стояв посередині яскраво освітленого поста.
– Отже, полювання продовжується? – тихо, немов розмовляючи з невидимим співбесідником, сказав він пі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175