- Винахiдник... дивак... настирливий... - промимрив я розгублено, пояснюючи запiзнення.
- Не треба виправдовуватись! - засмiялась Єва.- Ти не змiнився анiтрохи. Пам'ятаю, колись я чекала тебе на цьому ж мiсцi. Чекала пiвдня i, здавалось, могла б чекати пiвжиття. Мабуть, нiде в свiтi людина не створила такого чудового куточка, як отут.
"Ти теж не змiнилася за цей час!" - думав я. Пригадую, як вона завжди по-дружньому мило i все ж холодно вiдштовхувала мене. Глибоко дихаю морозним повiтрям i радiю, що мiж нами пролягло аж вiсiм рокiв, якi зробили нас розсудливiшими.
- Тобi не подобається Карлiв мiст? - наївно запитує Єва.
- Звiсно, подобається... - вдаю з себе байдужого. - Зараз пiв на п'яту, а о п'ятiй у мене дiлове побачення.
- Шкода. А я з таким нетерпiнням чекала цiєї зустрiчi...
Я допитливо дивлюсь на неї i вiдчуваю, як куточки моїх губiв тремтять вiд iронiчної посмiшки. Єва зрозумiла мiй погляд.
- Гонзо, Гонзо... - зiтхнула вона. - Цi нещаснi вiсiм рокiв... Але... Зараз я вiдчуваю, що ти став для мене значно ближчий...
Пiд сяйвом запнутих iмлистим серпанком лiхтарiв ми повiльно йшли до Малостранської площi.
- Ти... ти про мене зовсiм не згадував? - запитала вона несмiливо.
- Згадував... - вiдповiв я, вiдчуваючи, що починаю втрачати грунт пiд ногами.
- Нiхто менi за цей час так не припав до серця...
- Знаю, о гордовита i вибаглива принцесо!
I раптом чую таке, що приголомшило, мене, як вибух бомби.
- Я чекала тебе, Гонзо. Нi, це не жарти. Ранiше я цього не усвiдомлювала, бо надто захоплювалась архiтектурою.
Менi здалося, що це не та Єва, яку я колись знав. Ця була якась iнша, нiжнiша, прихильнiша.
На баштi храму святого Мiкулаша годинник пробив п'яту.
"Пегас, - пригадав я, - мабуть, уже чекає на мене".
Я взяв Єву пiд руку i швидко потягнув через Малтезьку площу до Ностицевої вулицi. Спочатку вона дорiкала менi за те, що я призначаю два побачення одночасно, але потiм з цiкавiстю вислухала мою розповiдь про нiчну розмову i сигнали з Всесвiту.
Старенький будинок пiд номером п'ятим був тьмяно освiтлений лiхтарем, прикрiпленим до фасаду. Над склепистими воротами - щит у стилi бароко з двома горлицями. Другий щит був розбитий, вiн дивився на вулицю, як слiпе око. З освiтленого вiкна поруч нього лунала iнтродукцiя з "Паяцiв". Патефонна пластинка була добряче заїжджена, але це тiльки посилювало романтичнiсть моменту.
Невже в цьому старовинному будинку живе вчений, який своїми досконалими приладами перехоплює голоси Всесвiту? Я вiдчуваю, що тут якесь непорозумiння.
- Або з тебе хтось поглузував, або ж я навiть не уявляю, в чому справа... - сказала Єва.
- Невже ти боїшся? - засмiявся я.
Ми зайшли до темного холодного коридора, вимощеного плитами з пiсковику, зазирнули в усi закутки. Списку мешканцiв будинку не було нiде.
- Будинок невеликий, обiйдемо його весь, - вирiшили ми i почали повiльно пiднiматись рипучими дерев'яними сходами на другий поверх, освiтлюючи собi шлях сiрниками.
Отак ми добрались аж до мансарди, але таблички з iменем доктора Пегаса так i не знайшли.
- Казала ж тобi, що це був жарт! - стривожено прошепотiла менi просто в вухо Єва. - Хоч я й люблю такi старовиннi будинки, але в цьому нiзащо б не хотiла жити. Тут якось моторошно...
Не встигла вона це сказати, як вiдчинились дверi, i на порозi з'явилася стара розпатлана жiнка у ветхому халатi з свiчником у руцi. В мерехтливих променях свiчки вона здавалась примарою.
- Когось шукаєте?
- Доктора Пегаса...
- Доктора Пегаса? - перепитала жiнка здивовано.- Я тут живу понад п'ятдесят рокiв, але людини з таким чудним прiзвищем не зустрiчала. Настiльки я знаю, Пегас - це крилатий кiнь з грецької мiфологiї... Правда, тут живе один дивак, але його звуть iнакше...
Промимривши пробачення, ми попростували до виходу.
- I навiть у всiй нашiй околицi такої людини немає! Я знаю майже всю Малу-Страну! - кричала вона, стоячи на сходах.
Ми вибiгли з будинку, як дiти, що втнули якусь штуку, i аж на вулицi зареготали.
- Тепер я зватиму тебе доктором Пегасом! - сказала Єва.- А ти, виявляється, шукач пригод!.. Ходiмо-но до кав'ярнi та вип'ємо чорної кави, поки я трохи отямлюсь.
Ми вже одiйшли вiд дверей на кiлька крокiв, як раптом до будинку пiд'їхав i зупинився мотоцикл. З нього зскочив i попрямував до нас чоловiк у шкiрянiй куртцi з капюшоном на головi.
- Добривечiр, пане редактор! Давно чекаєте? Пробачте, я трохи затримався в iнститутi.
- Професор Кржижек?! - вигукнув я з подивом. - То це ви i є той таємничий доктор Пегас?
- Так, я трохи вас поiнтригував. Знаю, що журналiсти - народ допитливий. Але загалом я справдi Пегас, в усякому разi, мене так називають колеги за мої фантастичнi iдеї... Ваша дружина? - обернувся вiн до Єви.
- Поки що - нi.
- Вiдверто кажучи, на жiноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, i в квартирi у мене безладдя.
Єва зрозумiла, що вчений хоче говорити зi мною без свiдкiв.
- Я теж не збиралась у гостi, - сказала вона стримано. - Гонза розповiв менi про вас кiлька хвилин тому... Скiльки часу ви затримаєтесь? Я хотiла б зайти до кав'ярнi та випити чашку кави. Ми, власне, i прямували туди.
- Не бiльш як годину, - зрадiв Пегас. - Ви не гнiваєтесь на мене?
- Отже, за годину я чекатиму на тебе, - сказала на прощання Єва i енергiйно попрямувала до Малтезької площi. Вона, мабуть, вiдчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разiв зо два озирнулась i вiтально помахала менi рукою. Тодi я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.
Пегас - вiднинi я називатиму доктора Кржижека тiльки цим iменем втягнув мотоцикл у коридор, увiмкнув великий електричний лiхтар i повiв мене скрипучими сходами на другий поверх. Бiля дверей у кiнцi невеликого, просякнутого запахом цвiлi коридора вiн зупинився.
- Фердо, вiдчини, я привiв шановного гостя!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22