з зеленою скатертиною і зеленим абажуром і, трясучись, заверещав:
– А ви знаєте?… Поки ви тут ось теє, вони там теє…
– Ну хай собі теє… – награно байдуже сказала Ідея Іванівна.
– Ні! Ви навіть не уявляєте!… – пирснув слиною дідусь.
– Я якраз добре уявляю…! – сердито сказала Ідея Іванівна.
– Ні! Якраз ви не уявляєте! Вони теє… – не здавався дідусь.
– Послухайте, Антоне Петровичу! Вашій онучці стільки років, що вам треба було б радіти з цього приводу… – двозначно сказала мама нашого молодого героя.
– А що я вам кажу: вони ж там у тетрис грають!!!
– Що? – підскочила на місці, мов обпечена, Ідея Іванівна. – Я їм зараз покажу тетрис! – гнівно вигукнула вона і побігла прямісінько до дверей Тетяни Горошко і шарпнула їх з усієї сили.
На порозі вона закам'яніла, потихеньку прикрила двері й навшпиньки пішла геть.
– Ну й дєдушка, – крізь зуби процідила вона. – Тетрис йому вже ввижається… Сідайте на своє місце, Антоне Петровичу, будемо на нашого Пашку милуватися! – і силою посадила його на крісло-гойдалку.
Тьотя Роза і дядя Боря, звичайно, все зрозуміли. Однак як люди дуже виховані, вони не подали й знаку. Вони продовжували дивитися запис прямого ефіру і коментувати його.
– Ой! Ваш Павлик, Ідеєчко, так красіво говорить, правда, Борю?
– Правда, Розочко!
– Як по писаному! Такий розумний наш Павлик, правда, Боречко?
– Правда, Розочко!
– А мова, мова! Так і ллється. Ви, Ідеєчко, – щаслива мати! До речі, а тетрис у вас з музикою? – немовби між іншим поцікавилася тьотя Роза.
– З музикою, – неначе не зрозуміла натяку Ідея Іванівна.
– Ага, з музикою, – кивнула тьотя Роза. – 3 музикою – це добре. Ой, подивись, Боречко, як він гарно посміхнувся! Куколка ти моя! До речі, Ідеєчко, а скільки швидкостей в цьому тетрисі?
– Не рахувала, Розочко!
– Ви маєте рацію, Ідеєчко! Шо його рахувати! Ні, ти тільки подивись, Борю, який наглючий цей ведучий!
– Бачу, Розочко!
– Яка безпардонність! Фі! У нас в Ізраїлі до такого б не допустили! До речі, Ідеєчко, чого вони там так довго грають у тетрис?
– Загралися, Розочко.
– Не інакше, як сподобалося. Правда, Борю?
– Правда, Розочко.
– Ідеєчко, – загадково промовила тьотя Роза, – тільки, будь ласка, не ображайтесь. Я хочу Вас спитати: а Ви з Ґіві граєте у тетрис?
Тут Ідея Іванівна не витримала і голосно розреготалася:
– Граємо, Розочко, граємо!
– А часто, Ідеєчко?
– Як коли, – ухилилася від точної відповіді Ідея Іванівна. Тьотя Роза замислилася, а потім сказала:
– Ви ж не образитеся, Ідеєчко, якщо я Вас іще щось спитаю?
– Питайте, Розочко!
– А грузини так само грають у тетрис, як і ми?
– Хто ми?
– Ну, ви і ми…
– Так само! Тільки трохи темпераментніше. Розочка повернулася до Борі:
– Бачиш, Борю, як люди грають у тетрис! Дядя Боря промовчав.
– Ідеєчко, підіть на кухню і підсмажте молодим курочку! Мій Боря, коли награється у тетрис, то так їсти хоче. Я йому завжди курочку смажу!
– Гарна ідея! – сказала Ідея Іванівна, і дві жінки, сміючись, пішли на кухню готувати курочку.
Незабаром прийшов дядечко Ґіві – веселий і дотепний. Він налив собі шампанського. Трохи випив, а решту вилив собі на голову і розсміявся.
Але цього йому виявилося мало. Він закрив рукою пляшку, збовтав її і полив шампанським Ідею Іванівну і тьотю Розу.
– Ти що, зовсім…? – обурилася Ідея Іванівна. І не від того, що стояла вся мокра. – Ти хочеш наврочити?
– Нэт, нэ хачу!
– Не можна радіти напередодні такого відповідального дня!
– А что мне дэлать, а?
– Что мне дэлать, что мне дэлать! – перекривила його Ідея Іванівна. – Сядь на місце і переживай!
– Понял, дарагая! – слухняно сказав дядечко Ґіві й зібрався був вийти, як тут у кухню увійшов наш молодий герой.
На нього прискіпливо втупилися три пари очей.
– Що таке? – засоромився той. – Чого ви всі на мене так дивитесь?
– їсти хочеш? – обережно спитала Ідея Іванівна.
– Хочу, – сказав наш молодий герой.
– Курочку будеш? – так само обережно перепитала мама.
– Буду! – згодився син.
Тут дядечко Ґіві, який не підозрював про те, що відбулося з його улюбленим Павликом, обурився:
– Павлык, кушать на ночь очэнь врэдно!
Ідея Іванівна стала настирливо виштовхувати дядечка Ґіві з кухні.
– Что такое, дарагая?
– Іди собі, іди. На добраніч, спати час!
– Что такое, ти пачему мэня виганяешь?
– Іди, – я сказала! – гаркнула вона таким тоном, що дядечко Ґіві поспішив дати задній хід.
– Ухажу, ухажу, толка нэ пэрэживай! – позадкував із кухні дядечко Ґіві.
Ідея Іванівна і тьотя Роза замилувано дивилися на те, як їхній улюбленець поїдає, можна сказати, пожирає курочку. І тут Ідея Іванівна з жахом згадала:
– А як же Тетяна? Може… Може, вона хоче курочки?
– Нє-а! – з повним ротом відмовив Павло. – Вона вже спить!
Ідея Іванівна з тьотею Розою навшпиньки прокралися до кімнатки з металевим ліжком і червоними рожами і заглянули в неї.
Дорогі мої читачі! Як би це вам популярніше пояснити?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60