Я побачив маленький пагорб, вкритий молодими соснами, і сховався там, гадаючи, що Чорний Франек простує до броду і за мить з'явиться неподалік від мене. Визираючи з-за сосонок, я бачив клаптик пустелі Чаплинця, звідки повинен був надійти Чорний Франек. Позад мене було море очерету, що хвилювалося від легкого вітру.
Невдовзі я переконався, що Чаплинець зовсім не такий безлюдний, як мені здавалося. З-за купи вільшини над берегом озера почулися людські голоси.
Зацікавлений, я підкрався ближче, і перед моїми очима відкрилася облямована очеретом глибока затока, що врізалася в берег, а на березі затоки стояли пан Анатоль і пан Казик. За кілька метрів од них лежали на траві п'ятеро підлітків з ватаги Чорного Франека. Отже, їхній шеф справді сам пішов на зустріч з Вацеком Краватиком, але мав на острові «охорону».
Пан Анатоль то сердито, то благально звертався до хлопців:
— Ще раз прошу вас, віддайте човна. На тому боці озера лишилися наші дружини й дуже тривожаться, що нас досі немає. Ви хочете, щоб вони похворіли з переляку?
Хлопці голосно зареготали, а один сказав:
— Шановний пане, ви знову тієї самої. Ми нічого не знаємо про ваш човен. Прийшли сюди й бачимо: два типи ловлять рибу. А ви до нас із претензією: де човен? Звідки нам знати?
Другий хлопець додав:
— Ви погано прив'язали човен до берега і його знесло. Ми чекаємо колегу, і ваш човен нас не обходить. Взагалі, ми б пошукали його, але не задарма. То ж треба полазити по очереті, забрьохатися по пояс, ще можна й застудитись. А в очереті ж п'явки і всяка нечисть. Та за п'ятдесят злотих можна ризикнути…
Пан Анатоль глянув на очерет і теж, мабуть, подумав про огидних п'явок. Пан Казик затято мовчав, певно, ладен дати й сто злотих, аби тільки опинитися в своєму таборі, біля дружини.
Для мене все було зрозуміло: обидва чоловіки ловили тут рибу, прив'язавши десь поблизу човна. Хлопці заховали його, а тепер вимагали викупу.
«Вирвуть п'ятдесят злотих, і човен знайдеться», — сердито подумав я. Але якби я втрутився, то міг би зіпсувати справу. Хлопці пішли б геть з острова, а човна було б дуже важко відшукати в гущавині очерету.
Я вже хотів знову сховатися в сосонках, коли раптом з'явилася нова постать.
Звідки цей чоловік зненацька взявся на березі затоки? Може, як і я, висліджував Чорного Франека? А може, заховавшись у кущах, стежив за рибалками й хлопцями?
Капітан Немо!
Невисокий, у чорному дощовику з накинутим на голову каптуром, хоч була спека.
П'ятеро підлітків роззявили від подиву роти, так і застигли на березі, втупившись у невелику незнайому постать. Капітан Немо махнув своїм спінінгом і, обернувшись до очерету, кудись вказав панові Анатолю.
— Так, так! Там. Я вже бачу нашого човна! — радісно скрикнув пан Анатоль.
І, забувши про п'явок, кинувся в очерет, а за ним пан Казик.
Капітан Немо обернувся до хлопців. Його погляд ніби паралізував їх і прибив до землі. Вони не ворухнулися навіть тоді, коли обидва рибалки витягли човна з очерету й, бурмочучи слова подяки на адресу Капітана Немо, відпливли від берега.
Раптом до затоки вибіг Чорний Франек. Одним поглядом окинув гурт своїх товаришів і Капітана Немо.
— Зловіть його, хлопці! — гукнув він. — Зловіть і здеріть отой чорний каптур!
Хлопці зірвались на ноги. Щось блиснуло в їхніх руках, — це були фінські ножі! Чорний Франек випередив їх і величезними стрибками побіг до Капітана Немо, що стояв на березі.
Той не тікав — хоч Чорний Франек біг до нього з диким вереском — і я не кинувся на допомогу Капітанові — я зрозумів: він щось задумав. У його руці майнув спінінг, я почув різкий свист волосіні. Великий олов'яний важок пролетів у повітрі і вцілив Чорного Франека просто в живіт. Хлопець зігнувся від того удару, ніби його вдарили кулаком. Може, йому не так заболіло, як вразив несподіваний точний удар.
Він став і схопився за живіт. Тим часом Капітан Немо відвернувся, стрибнув одягнений у воду і побіг через мілину до човна пана Анатоля. Дедалі ставало глибше, і він мусив пливти у важкому дощовику з каптуром на голові. А пан Анатоль замість зупинити човна й зачекати, ще дужче наліг на весла. Напевно, його злякали ножі в руках бешкетників, що вже підбігали.
Чорний Франек забув про біль і скидав із себе штани й сорочку. Те саме робила і його ватага. Вони добігли до озера й з розгону один за одним пострибали у воду. Ось уже пливуть за головою в каптурі, що видніється над водою. Але Капітан Немо, видно, добре знав цю затоку. Він доплив до нової мілини й рушив нею по пояс у воді. Бешкетники тільки допливали до мілини, криком підганяючи один одного.
А Капітан наче вже й не поспішав. Розбризкуючи воду, прямував до стіни очерету. Коли хлопці допливли до мілини, — він саме заходив в очерет.
Пан Анатоль і пан Казик були вже далеко від берега.
«От негідники, не взяли Капітана Немо!» — з гнівом подумав я.
Як же я шкодував, що мій самохід на тому боці острова і я нічим не допоміг Капітанові Немо. Може б, таким чином я познайомився з ним і став би його приятелем?
Коли Чорний Франек із своєю ватагою добрались до очерету, раптом почувся гуркіт мотора й на озеро вилетів, ніби викинутий якоюсь могутньою силою, глісер. Чудовий, на тридцять кінських сил, мотор грав на найбільших обертах.
— Утік! Утік! — повторював я в захваті, така велика радість охопила мене.
Глісер раптом звернув. Розбризкуючи воду, аж білу від піни, від обминув ватагу й блискавично причалив до берега. Не вимикаючи мотора, тільки прикрутивши гвинта, Капітан Немо вискочив на берег.
Не поспішаючи, позбирав розкиданий там одяг хлопців, поскладав ножі і вкинув усе в глісер.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68